Андрей Михайлович Колтунов "Я видел Бога…"

Я видел Бога…
Андрей Михайлович Колтунов

Фантастический рассказ о приключениях Бога с момента рождения и до момента появления на свет. На Украинском языке. Если удастся привлечь 10 читателей, будет версия на Русском.

Андрей Колтунов

Я видел Бога…

НА ПОЧАТКУ

Народився Робiн 12 грудня 2023 року о 6:28 за Киевом. Вже пройшла майже хвилина з моменту його народження. Ось i друга хвилина минае, а нiчого, здаеться, не вiдбуваеться. Але все-таки щось змiнилось. Щось невловиме, прекрасне i невiдоме, яке манить до себе та благае про порятунок. Ось i третя хвилина добiгае кiнця.

«Що це?» Це питання роем носиться навколо. Немае нiчого, окрiм «нiчого». Немае нi часу, нi простору. Десята хвилина з моменту народження. Почалася дванадцята. Щось вiдбуваеться. Думка «Що це?» змiнилася тишею. Тиша, спокiй. Таке вiдчуття, нiби сидиш на березi Пiвденного Бугу вранцi та насолоджуешся вранiшнiми променями Сонечка. Час. З’явився час. Вiн повiльно тече крiзь тебе.

ПЕРША НЕВДАЧА

Пройшло майже пiвтори доби, як Робiн з’явився. Думка «Що це?» змiнилася розпачом. Робiн пам'ятав, як вiн вiдчував себе цi пiвтори доби, але чомусь вiн знову стоiть на початку початкiв. Його думцi потрiбно за щось зачепитися. Вiн згадав, як вiн почував себе у момент народження. Це було пречудово, i в нього виникло нестримне бажання оволодiти цим станом; станом Щастя.

ХРОНОС

14 грудня. Робiн був зайнятий цiлий день. Робота та новi iдеi сипалися як з Рогу достатку. Робiн вчився порядку та плануванню свого життя. Пам’ять. Добре, що вона е. Досить лише згадати щось, як воно вже доступне та стоiть перед тобою. Без пам’ятi – бiда. Без неi доводиться повторювати однi i тi ж самi речi декiлька разiв, доки вони не стануть доступними для тебе i не повстануть перед тобою. Без пам’ятi Робiн був схожий на диснеiвську блакитну рибку-хiрурга Дорi, яка шукала своiх батькiв. Як добре, що е що згадати, вiдчути вже минулi щасливi моменти життя та пережити iх знову. Так, вже 21:58. За новим розпорядком дня, який Робiн для себе встановив, через 2 хвилини вiдбiй. Вiдпочивати потрiбно. Навiть Робiну.

22:25. Спати не хочеться, хоч за розпорядком дня вже 25 хвилин як вiдбiй. На думку спадають минулi моменти життя. Інодi веселi та щасливi, а iнодi болючi, вiд яких на серцi з’являеться тягар. Вiд них в серцi з’являеться вiдчуття болю. Таке враження, що хтось дмухае на оголений нерв. Це бiль минулих подiй. З ким вони були цi подii, Робiн не знав. Чи це подii з минулого Робiна, чи це подii з чийогось iншого минулого – невiдомо. Та це i не важливо. Минулого вже немае, майбутне ще не настало. Важливий поточний момент життя. Тут i зараз. Тут i зараз… День третiй.

15 грудня. 00:04 за Киевом. Робiн собi пообiцяв, що буде спати, але сьогоднi (вчорашне завтра) ще не спиться. У Робiна пiднесений настрiй, i хотiлось би заснути, але сон не настае. Що робити? Чим зайнятися в той час, коли всi на свiтi сплять i бачать солодкi сни? Сни… Так, Робiн пам’ятае, що йому сняться сни. В основному тривожнi. Але були й такi, деталi яких вiн не пам’ятав, але мiг згадати вiдчуття, яке в нього було пiд час переживання свого сну. Так, згадавши це вiдчуття, перед очима спливали й образи зi сну. Інколи яскраво, навiть рiзнобарвно, iнодi неясно; але Робiну завжди щось снилося. Снилися зеленi поля, кульбаба, що своiми жовтими квiтками встелила все навколо, снилося ясне Сонечко, блакитне небо, багряний захiд Сонця, хмаринки, немов думки, що тихо пропливали в висотi. Хотiлося би пробiгтися босонiж по зеленiй травi, вдихнути аромат польових квiтiв, помилуватися чудернацькими образами, що створюють хмаринки в небi за ясноi погоди. Це бажання – немов блискавка, що спалахуе на мить та залишае пiсля себе вiдчуття Свободи, Радостi та Щастя, якi поступово згасають та все навколо знову поринае у пiтьму. І знову пiтьма, знову безформне «нiщо», знову сни про щастя, радiсть, свiтло. Свiтло… Як хочеться дивитись на нього та милуватися переливами променiв, що виходять вiд його центру та розповсюджуються навкруги. Центру чого? Адже навколо суцiльний морок. Є лише Робiн та безформне «нiщо». «Центр – це Робiн». Ця думка стала для Робiна несподiваною. Вона i манила i лякала його одночасно.

ДІЯ

19:38. Робiн перевтомився; Робiн смертельно втомився. Робiну потрiбно вiдпочити. Минув день четвертий…

16 грудня, 00:10 за Киевом. Робiн вiдпочив та думае, чим би ще зайнятись. Навкруги чорна пiтьма, а тут, немов маленький лiхтарик свiтлячка, свiтить свiтло. І джерелом цього свiтла виявився сам Робiн. Така думка настiльки шокувала Робiна, що вiн спершу розгубився та почав все заперечувати, але, трiшки подумавши, вирiшив, що, мабуть, доведеться якось вчитися з цим жити. Думаю, Робiн звикне до своеi новоi ролi. Минуло 4 доби з моменту народження Робiна, але у нього склалося таке враження, що промайнула цiла вiчнiсть, i так було завжди. 01:41 за Киевом. Робiн вiдпочив, хочеться творити, але вiн вiдчувае, що ще потрiбно трохи вiдпочити. Нiчого страшного, здаеться, не вiдбуваеться, але якась тiнь тривоги все ж залишаеться. Це як релiктове випромiнення Всесвiту пiсля Великого Вибуху, яке вносить свою нотку смутку у радiсть Життя. 14:59 за Киевом. Робiн прокинувся вiд солодкого сну. Що снилось – вiн не пам’ятае. Та це i не важливо. Як зрозумiв Робiн нещодавно – важливе лише сьогодення, поточна мить, яка промайне на вiстрi стрiли Часу та зникне в минулому навiки. Та чи навiки?..

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «Литрес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/book/andrey-mihaylovich-koltunov/ya-videl-boga-70939573/?lfrom=174836202&ffile=1) на Литрес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.