Михайло Нікітін "Вінець Життя"

– У нас таких немае, ми працюемо без керiвництва вже дуже давно. – спокiйно вiдповiдае бабуся.

– З якого часу? – питаю я.

– Вiдтодi як Каспiй та Фердинанд пiшли. Я приходила на роботу та завжди спостерiгала за наростаючим хаосом, нiхто вiддiлом не керував. Це велика вiдповiдальнiсть, а смiливцiв нинi не багато. – вiдповiла вона.

– Але ж е мiстер Голден. – з iстеричним тоном говорю я.

До мене пiдiйшли два хлопця у чорних костюмах, схопили мене за руки та повели у невiдомому напрямку. Коли я проходив повз Ангелу, вона лише спантеличено дивилася на мене, натякаючи, що не вiрить у моi здогадки.

– Йому варто вiдпочити. Дуже втомився, – повторював мiстер Голден.

Мене затягли в якусь камеру для заарештованих. Тут панувала нежива атмосфера: сiрi стiни та бiла стеля. Єдиною прикрасою у примiщеннi була картина з зображенням вiкна та сонця. Але це лише пiдкреслювало вiдчай та посилювало вiдчуття ув'язнення. Навiть лампочка, яка висiла в кiнцi кiмнати просто на дротi, виглядала для мене загрозливо та зловiсно. Дверi з вiконцем та гратами нагадували, що мене позбавили свободи, i я не зможу вийти з цiеi камери за власним бажанням. Я знову замислився, як трапилося, що нiхто, окрiм мене, не помiтив нiчого пiдозрiлого у цьому чоловiковi? Вiн точно не мае благих намiрiв.

Я влiгся в лiжко та втулив погляд у стелю. Я вiдчув, що все втрачено. Голову сповнювали сумнiви та роздуми про те, що дiйсно нiхто не розгледiв справжне нутро цього мiстера Голдена, i я тепер не маю жодних шансiв на порятунок. Ця кiмната стала символом безвихiддi та вiдчаю. Я вiдшукав у своiх штанях блокнот та почав перегортати сторiнки, одну за одною, доки у самому кiнцi не натрапив на такий запис: "Не вважай, що я дурна, це просто образ для вiдводу очей. Так нiхто не зможе зрозумiти, про що я думаю насправдi. Ангел А".

Це повiдомлення мене трохи заспокоiло. Я не зiйшов з розуму i не единий, хто помiтив темну сторону у цiй iсторii, але вона зараз там, у центрi подiй. Я мав вигадати план, щоб мене випустили звiдси. Тож, перше, що спало менi на думку – пiдiграти iм. Нехай вважають, вiд стресу в мене сталося помутнiння свiдомостi, а все що я сказав – дiйсно повна маячня.

Я прокинувся вiд сильного гуркiту за моiми дверима. Коли вони вiдкрилися, на порозi стояли Роджер, Ангела та Мей у повному озброеннi. Мовчазним жестом вони дали зрозумiти, що менi треба швидко виходити. Я пiдiрвався та вибiг з камери. Ми попрямували до наступних дверей, але тут вже нас чекав охоронець, який намагався зупинити втiкачiв. Проте Мей випередила його, вона влучно кинула нiж та поранила здоров'ягу в плече. Вiн впав на землю, звiльнивши нам шлях до свободи. Вiв нас за собою Роджер, вiн знав якийсь другий вихiд. Ми поспiхом хапалися за ручки кожноi з дверей, аби знайти потрiбну, але за цим послiдувала гучна сирена, i бiльшiсть дверей заблокували. Ми продовжували шлях червоно-чорним коридором, мое серцебиття з кожним кроком посилювалося. Ангела, яка зазвичай здаеться спокiйною, тепер також напружена, ii очi вишукують небезпеку у кожному кутку, але Роджер впевнено просувався вперед. Ця рiшучiсть викликала сподiвання, що все вдасться i немае приводу для хвилювання, бо вiн знае що робить. Та неочiкувано, у повнiй пiтьмi, перед нами з'являеться ще один агент з автоматом у руках. Вiн напрявляе зброю у наш бiк та тягнеться до мiкрофону, щоб сповiстити iнших про вдалу знахiдку. Ми стали посеред коридору, не розумiючи, що робити далi. Кожна секунда спливала на наших запiтнiлих обличчях. Хвилювання всерединi пiдсилювала сирена яка постiйно лунала у вухах. В моiй головi не спливае жодного плану як ми виберемся звiдси, але позаду хтось вдаряе його по головi чимось важким, i вiн втрачае свiдомiсть. Як виявилося, бабця ще мала чим здивувати, не дивлячись на вiк. Вона пiдiбрала його автомат та повела нас далi. Всi разом ми побiгли до виходу, який вже виднiвся на горизонтi, але едина проблема – кодовий замок на дверях.

– У нас занадто мало часу, хтось знае код? – питаю я.

– Нi, я думав, що тут звичайний вихiд, хто вигадав цю систему з кодом на дверях? – вiдповiдае Роджер.

У цей час Мей та старенька прикривали нашi спини вiд можливоi небезпеки. Ангела задумливо ходила зi сторони в сторону, намагаючись знайти вирiшення. Я дiстав зi свого рюкзака все, що там було: записи зi щоденника, мапи, ще одну шовкову футболку, кiлька олiвцiв та сiрники.

– Ангела, стiй! Вiзьми мапу свого дiда та подивись уважно на цифри. – сказав я.

Ми розгортаемо мапу та порiвнюемо координати, згадуючи, що це координати Дробайла.

– І що в цьому такого? – питае Ангела.

– Ти не помiчаеш? Цифри не могли записати з першого разу, наче щось заважало iм. – позначаю я.

Ангела взяла сiрники та пiдсвiтила мiсце пiд своею мапою. Там, де вказанi координати, з'явилися двi цифри: 9 та 3. Я повторив цi дii зi своею мапою, в мене з'явилися двi одиницi.

– Ти генiй! – захоплено вигукнула Ангела.

– Роджер, 9, 3, 1, 1. – сказав я.

Вiн ввiв iх знайдений код, але марно.

– Спробуй 1, 1, 9, 3. – Ангела.

– Знову не те. – Роджер.

– Ми не знаемо комбiнацiю… – констатуе Ангела.

– Твiй дiдусь згадував хоча б про якусь точну дату у його життi? Значущу дату. – Роджер.

– Нi… Не знаю, я зараз не згадаю. Та i яке взагалi це може мати значення? – Ангела.

– Почекайте, менi здаеться, я знаю! Роджер, 1, 9, 3, 1. – я.

– Так, пiдходить! – Захопливо вiдповiдае Роджер.

Код спрацював i нас зустрiла ще одна кiмната. Ми швидко закрили за собою дверi.

– Як ти здогадався? – запитав мене Роджер.

– Я згадав, що дiдусь колись розповiдав менi про його знайомство з товаришем у 1931 роцi, i що вiн став для нього единим справжнiм другом на все життя. Цю дату я й зiставив з цифрами на мапах. – я.

– Пощастило, що хоч якась дитина слухала свого старого. Інколи вони розповiдають дiйсно важливi та потрiбнi речi,– вiдповiла Мей.

– Гей, погляньте що тут е. Це не тiльки другий вихiд з будiвлi, це ще й якась кiмната з останнiми розробками органiзацii. – Роджер.

Ми огледiлися. На стiнах висiли автомати, яких не було навiть у охоронцiв. Якась невiдома модель. На столах, у пилу, лежать незрозумiлi записи. Я взяв один з папiрцiв та дмухнув на нього, тепер слова стали чiткiшими, бiльше того, я впiзнав почерк мого дiдуся: "День 232. Ми разом з Фердi розробляемо унiверсальний автомат. В основi – схема наших iнженерiв, якi у роки вiйни створили для нашоi армii кращий у свiтi автомат Томпсона. Головнi деталi ми замiнили на розсiювач променя, а також додали фокусувальник. Минулий досвiд показав, що при великiй кiлькостi тiней, розсiювач допомагае швидше знищити iх, але швидко витрачае енергiю. Також ми зробили спецiальний прицiл, який пiдсвiчуе тiнь, i тепер, якщо вночi ми втратили лiхтарик, завдяки цiй розробцi ми все одно зможемо зорiентуватися та вистежити тiнь.

– Це не просто автомати. Це розробки, якi велися у закритому мiсцi, подалi вiд чужих очей, – сказав Роджер.

– Так, ми вже впевнилися в цьому, генiй, – прокоментувала Мей.

– Чого ти постiйно намагаешся мене принизити перед усiма? – з легкою образою питае Роджер.

– В жодному разi, наш маленький генiй. – з iронiею вiдповiдае Мей.

Вони розiйшлися у рiзнi сторони кiмнати. Ангела пiдiйшла до мене та сказала:

– Вони в стосунках? – Ангела.

– Я не знаю, але Роджер точно закоханий у Мей. – я.

– Так, вона в нього також. От дивнi… Наче дорослi, а ведуть себе, як дiти. – Ангела.

– На то вони й дорослi, щоб iнколи бути дурними. – я.

До нас пiдiйшла старенька та сказала:

– Можливо, ця рiч також допоможе вам.

Вона вклала менi в долоню ключ та вказала на зачиненi дверi. Я пiдiйшов до них та просунув ii подарунок у замкову щiлину. Коли я повернув ключ, стiни бiля дверей зробили оберт на 180 градусiв. Всерединi висiла зброя, броня, фотографii та якiсь списки. Я увiйшов у таемну кiмнату та побачив кабiнет з двома столами.

– Стiл мого дiда праворуч, – каже Ангела.

– Чому? – я.

– Подивись, там прапор Борнвудса. – Ангела.

– Я не знав як вiн виглядае. Значить, мiй дiд працював злiва. Оглянь ящики стола. – я.

Ангела поспiшила у праву частину кiмнати, але неочiкувано пiдсковзнулася та впала прямо бiля столу. Я пiбiг до неi.

– Сильно вдарилася? – схвильовано питаю я.

– Нi, все добре, але подивися на напис на пiдлозi. – Ангела.

– Не можу розгледiти, надто темно, пiдсвiти. – я.

Роджер за мить опинився поруч iз ввiмкненим лiхтариком. Я прочитав: "Не вiрь тому, хто сидить за великим столом. Одного разу виявиться, що за його посмiшкою ховаеться головний демон".

– Що це може означати? – питае Ангела.

– Гадки не маю. Мiг вiн це написати про мого дiда? – я.

– Може, i пiд столом злiва е якiсь слова? – Ангела.

Я побiг у iнший бiк кiмнати. Дiйсно, напис тут також був: "Головний демон у нашому офiсу. Не вiр тому, хто сидить за великим столом".

– А що я казав! Це Голден – крiт! Ви всi вважали, що я збожеволiв.

– Ми вже давно це знали, але ти каталiзував ситуацiю. Недоумок, – висказалась Мей.

– То ви все знали й мовчали? – питаю я.

– Звичайно. Ми намагалися потихеньку все з'ясувати, але вiн дуже добре вмiе знищувати своi слiди, – сказав Роджер.

Я здивовано витрiщався на всiх присутнiх i не мiг збагнути, що взагалi вiдбуваеться. Виходить, Роджер не дурень, яким прикидався, а доволi розумний чолов'яга. Значить, i в якостi агента вiн був досить успiшним.

Ангела продовжила оглядати стiл свого дiдуся, я зайнявся тим самим, але з протилежноi сторони кiмнати. Мей тим часом збирала зброю зi стiн, якi нам вiдкрилися, а Роджер дослiджував лабораторiю. Перше, на що я натрапив, заклеений конверт з написом: "Прочитай це, коли розпiзнаеш хто зрадник". Я одразу розiрвав папiр i побачив продоження послання: "Ти здивований, вiрно?" Ангела, як виявилось, також вже тримала у руках схожу знахiдку. У ii конвертi значилося наступне: "Ми знаемо, що ви з Данiелем швидко впiзнали його". Нашi погляди зустрiлися, було очевидно, що нашi дiдусi передбачили те, що вiдбуваеться зараз.

– Це все чудово, дiду, але пiдкажи, що нам робити далi?! – викрикнула Ангела.

– Я думаю, нам слiд придивитися уважнiше до всiх речей тут, вочевидь, вони все дуже ретельно приховували. – уважно вiдповiдаю я.

– Чудово, дiдусю, дякую! Все життя мрiяла про те, щоб вирiшувати твоi загадки. – з iронiею говорить Ангела.

Я вийшов з прихованого кабiнета i побачив, що Роджер жестом закликае мене пiдiйти. І не дарма, вiн показав менi, що це не мала кiмната яка вказана на планi евакуацii, а цiлий мiнi штаб i звiдси е вихiд, а точнiше виiзд. Бiльше того, був i автомобiль. Вдосконалений Форд з повним баком бензину. У багажнику ми знайшли запаси iжi, батареi для зброi, iнструменти та багацько наборiв для виживання. Окрiм того, два заряджених свiтложектора. На мить всерединi мене замайорiла надiя: це наша можливiсть поiхати звiдси назавжди та забути про все, що вiдбувалося, але цi мрii довелося вiдкласти. Старий Джо й досi знаходився там, тож, навiть якщо нам вдасться виiхати звiдси, повернутися таки доведеться. Ми зiбрали знахiдки в сумки, закинули iх у салон автiвки та Роджер спробував завести двигун. Марно.

– Може вiдкриеш капот, любчику? – спитала бабуся.

Поки ми чекали на пасажирському сидiннi, вiн вийшов та вiдкрив капот. Як виявилося, там його чекала записка: "Спочатку перетвори тут все на попiл, вони не повиннi отримати бодай якусь iнформацiю. Лише потiм пiд'еднай акумулятор та виiжджай".

– Вони навiть це передбачили, – тихо сказав Роджер.

– Що там, Родж? – обiзвалася Мей.

– Мей, вiзьми канiстру з бензином. Ми маемо тут все знищити, це iхне прохання. – Роджер.

Мей без зайвих питань залила вогненебезпечною рiдиною все навколо та кинула па пiдлогу запалену запальничку. Вогонь за секунду охопив примiщення.

– 

Гарно… – захоплено сказала Мей, сiдаючи в автiвку. Я вмостився поруч, i Роджер нарештi завiв двигун. Ми на повнiй швидкостi виiхали з палаючоi будiвлi. В вiкно я бачив, як заднiй вихiд вiддаляеться, а все, що колись створив мiй дiдусь та його друг, поступово перетворюеться на згарище. У моiй пам'ятi спливли спогади про часи, якi я провiв зi своiм старим. Починаючи з мого раннього дитинства, ми часто залишалися разом. Дiд часто перевiряв моi вмiння та навички за допомогою рiзних задач на логiку. Я вважав це звичайною грою, але тепер я розумiю, що так починалася моя пiдготовка до чогось бiльшого. Моя голова просто вибухала вiд думок, якi я не був здатен упорядкувати та втримати. Я згадував кожну зустрiч з дiдусем та всi нашi прогулянки. Зазвичай, вони були дуже активними: ми долали перешкоди, вирiшували загадки, знаходили новi маршрути. На столi в тому кабiнетi я навiть помiтив один з ребусiв, який нам не вдалося вирiшити разом, мабуть вiн забрав до себе та намагався зробити це сам. Згадав, колись вiн дав менi кубик Рубика та сказав, що я нiколи не зможу зiбрати його. Та я впорався за 3 днi. Також одну з наших прогулянок парком де вiн сказав менi слова, якi тодi я не зрозумiв, але тепер все стало на своi мiсця: "Данiель, одного разу ти зустрiнеш ангела, який допоможе тобi вирiшити всi загадки". Тепер я дивлюсь на Ангелу, яка сидить поруч зi мною, i питань стае все бiльше. Як дiдусь мiг знати, що все станеться саме так? Це ж була випадкова зустрiч. Інодi, менi здаеться, життя рушить нашими думками i мрiями не так як ми того хочемо. Ми дуже часто мрiемо про щось, навiть не задумуючись про те, що коли це вiдбудеться, що буде далi. Я мрiяв виiхати з мiста i розпочати нове життя, не те, що було у мене ранiше, навiть гадав, що можу змiнитись. Мiй дiдусь нiби пiдштовхнув мене за своiм планом. Згадую, як ще в дитинствi казав йому, що коли виросту, хочу бути як вiн, з такими ж пригодами. У нього була така жага до життя, вiн менi здавалось пробував усе. Я чув його iсторii i кожного разу думав, одна людина, а цiла пригода. В рiзнi моменти життя зустрiчаеш людей, чуеш iхнi iсторii i думаеш, нiчого собi, яка цiкава доля, як вiн переживае ту чи iншу подiю, а потiм оказуешся в машинi яка стрiмко летить з секретноi штаб-квартири дiдуся i розумiеш, що якщо у тебе i будуть онуки, то вони точно тобi не повiрять.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «Литрес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/chitat-onlayn/?art=70653472&lfrom=174836202&ffile=1) на Литрес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.