Марiя (Украiнський)
Jorge Isaacs
Роман розповiдае про непростi любовнi стосунки мiж двома молодими людьми: Ефраiном, фермером з регiону Каука, та Марiею, його прийомною сестрою. Ця iсторiя кохання вiдбуваеться у мальовничому куточку Колумбii.Історiя роману розповiдае про Марiю та Ефраiна та iхне iдеальне кохання. Також описанi мiсця, де все вiдбуваеться: природа Кауки та вигляд ферми пiд назвою "Ель Параiсо". Це створюе три середовища, всi реальнi, але побаченi по-особливому. Це як подорож ностальгiчним свiтом, у якому кохання i мiсця виглядають чарiвними. Кiнець iсторii змiнюе вiдому стародавню казку про Едемський сад. В даному випадку це означае втрату дому, коханоi людини i прекрасного ландшафту.Окрiм цiеi основноi iсторii, е також багато переплетених мiж собою коротких iсторiй. Багато з них про кохання, як i кохання Марii та Ефраiма, i вiдбуваються в тому ж свiтi.
Jorge Isaacs
Марiя (Украiнський)
Роздiл І
Я був ще дитиною, коли мене забрали з батькiвського дому, щоб почати навчання в школi доктора Лоренцо Марii Льерас, заснованiй в Боготi за кiлька рокiв до того i вiдомiй на той час по всiй Республiцi.
Напередоднi моеi подорожi, пiсля вечерi, одна з моiх сестер увiйшла до моеi кiмнати i, не сказавши менi нi слова ласки, бо ii голос був сповнений ридань, вiдрiзала кiлька волосин з моеi голови; коли вона вийшла, кiлька ii слiз скотилися по моiй шиi.
Я заснула в сльозах i пережила неясне передчуття багатьох страждань, якi менi доведеться пережити згодом. Цi волосинки, знятi з дитячоi голiвки, ця пересторога любовi проти смертi перед обличчям такоi великоi кiлькостi життя змусили мою душу блукати увi снi по всiх мiсцях, де я провiв, сам того не усвiдомлюючи, найщасливiшi години свого iснування.
Наступного ранку батько вiдв'язав маминi руки вiд моеi голови, мокрi вiд слiз. Сестри витерли iх поцiлунками, прощаючись зi мною. Марiя покiрно чекала своеi черги i, заiкаючись на прощання, притулилася своею рожевою щокою до моеi, здригнувшись вiд першого вiдчуття болю.
Через кiлька хвилин я пiшов за батьком, який сховав свое обличчя вiд мого погляду. Тупiт наших коней на гальковiй дорiжцi заглушив моi останнi ридання. Шум Сабалетiв, чиi луки лежали праворуч вiд нас, з кожною хвилиною зменшувався. Ми вже огинали один з пагорбiв, з якого з будинку можна було побачити бажаних мандрiвникiв; я звернув очi в його бiк, шукаючи одну з багатьох близьких: Марiя була пiд виноградними лозами, що прикрашали вiкна кiмнати моеi мами.
Роздiл ІІ
Шiсть рокiв потому, останнi днi розкiшного серпня привiтали мене з поверненням до рiдноi долини. Мое серце переповнювала патрiотична любов. Це був вже останнiй день подорожi, i я насолоджувався найпахучiшим ранком лiта. Небо мало нiжно-блакитний вiдтiнок: на сходi, над високими гребенями гiр, ще напiвзабутих, блукало кiлька золотистих хмаринок, схожих на марлю з тюрбану танцiвницi, розвiяну подихом закоханого подиху. На пiвдень пливли тумани, якi вночi вкрили далекi гори. Я перетинав рiвнини зелених пасовищ, политi струмками, прохiд яким заважали красивi корови, що покинули своi пасовиська, щоб блукати в лагунах або стежками, склепiннями квiтучих сосен i листяних фiгових дерев. Моi очi жадiбно вдивлялися в тi мiсця, наполовину прихованi вiд подорожнього покровом вiкових гаiв, у тi фермерськi будинки, де я залишив доброчесних i привiтних людей. У такi хвилини мое серце не зворушили б арii фортепiано У***: парфуми, якi я вдихав, були такими приемними порiвняно з ii розкiшними сукнями; у спiвi тих безiменних птахiв були такi милi моему серцю гармонii!
Я втратив дар мови перед такою великою красою, пам'ять про яку, як менi здавалося, збереглася в моiй пам'ятi завдяки тому, що в деяких моiх вiршах, якими захоплювалися моi однокурсники, були блiдi вiдтiнки цiеi краси. Коли в бальнiй залi, залитiй свiтлом, сповненiй хтивих мелодiй, тисячi змiшаних ароматiв, шепоту стiлькох спокусливих жiночих убрань, ми зустрiчаемо ту, про яку мрiяли у вiсiмнадцять рокiв, i ii втiкаючий погляд обпiкае нам чоло, i ii голос на мить робить для нас нiмими всi iншi голоси, а ii квiти залишають по собi невiдомi нам сутностi, ми впадаемо в небесну прострацiю: наш голос безсилий, нашi вуха бiльше не чують ii, нашi очi не можуть бiльше слiдувати за нею. Але коли через кiлька годин вона повертаеться до нашоi пам'ятi, нашi вуста шепочуть iй хвалу в пiснi, i це та жiнка, це ii акцент, це ii погляд, це ii легкий крок по килимах, що iмiтуе ту пiсню, яку вульгарнi вважатимуть iдеальною. Так небо, горизонти, пампаси i вершини Кауки змушують замовкнути тих, хто iх споглядае. Велику красу творiння не можна бачити i оспiвувати одночасно: вона повинна повернутися до душi, потьмянiлоi вiд невiрноi пам'ятi.
Ще до заходу сонця я вже побачив бiлий будинок моiх батькiв на схилi гори. Наближаючись до нього, я тривожними очима рахував грона верб i апельсинових дерев, крiзь якi трохи згодом побачив свiтло, що перетинало його i розтiкалося по кiмнатах.
Нарештi я вдихнула той незабутнiй запах фруктового саду, який щойно сформувався. Пiдкови мого коня виблискували на брукiвцi двору. Я почув невиразний крик; це був голос моеi матерi: коли вона стиснула мене в обiймах i пригорнула до своiх грудей, тiнь впала на моi очi: найвища насолода, яка зворушила незайману природу.
Коли я намагався впiзнати в жiнках, яких я бачив, сестер, яких я залишив ще дiтьми, Марiя стояла поруч зi мною, i ii широко розплющенi очi були прикритi довгими вiями. Саме ii обличчя вкрилося найдивовижнiшим рум'янцем, коли моя рука скотилася з ii плечей i погладила ii по талii; i ii очi були ще вологi, коли вона посмiхнулася на мiй перший ласкавий вираз, як у дитини, чий крик заглушила материнська ласка.
Роздiл ІІІ
О восьмiй годинi ми пiшли до iдальнi, яка була мальовничо розташована на схiднiй сторонi будинку. Звiдти вiдкривався вид на голi хребти гiр на зоряному тлi неба. Аура пустелi проходила через сад, збираючи аромати, щоб потiм прийти i погратися з трояндовими кущами навколо нас. Мiнливий вiтер на мить дозволив нам почути дзюрчання рiчки. Здавалося, що природа демонструе всю красу своiх ночей, нiби вiтаючи доброзичливого гостя.
Батько сидiв на чолi столу, а мене посадив праворуч вiд себе; мати, як завжди, сидiла лiворуч; сестри i дiти сидiли невиразно, а Марiя була навпроти мене.
Батько, посивiлий за час моеi вiдсутностi, дивився на мене задоволеним поглядом i посмiхався таким пустотливим i милим чином, якого я нiколи не бачив на чиiхось iнших вустах. Мати говорила мало, бо в такi моменти вона була щасливiшою за всiх, хто ii оточував. Сестри наполягали на тому, щоб я скуштував закуски i креми, а вона червонiла, коли я звертався до неi з улесливим словом чи пильним поглядом. Марiя вперто ховала вiд мене очi, але я мiг милуватися в них блиском i красою, притаманними жiнкам ii раси, двiчi чи тричi, коли вони, всупереч iй самiй, зустрiчалися з моiми очима; ii червонi губи, вологi й милостиво наказовi, лише на мить показували менi завуальовану манiрнiсть ii гарних зубiв. Вона, як i моi сестри, заплела свое рясне темно-каштанове волосся у двi коси, одна з яких була увiнчана червоною гвоздикою. На нiй була сукня зi свiтлого муслiну, майже блакитного, з якого було видно лише частину лiфа i спiдницi, бо хустка з тонкоi фiолетовоi бавовни приховувала ii груди аж до основи тьмяного бiлого горла. Коли ii коси були закрученi за спину, звiдки вони котилися, коли вона нахилялася, щоб прислужитися, я милувався нижньою частиною ii апетитно вивернутих рук, i ii руками, наманiкюреними, як у королеви.
Коли вечеря закiнчилася, раби пiдняли скатертини, один з них прочитав молитву "Отче наш", а iхнi господарi завершили молитву.
Пiсля цього розмова стала конфiденцiйною мiж мною i моiми батьками.
Марiя взяла на руки дитину, що спала у неi на колiнах, i моi сестри пiшли за нею до покоiв: вони дуже любили ii i змагалися за ii солодку ласку.
Опинившись у вiтальнi, батько поцiлував доньок у чоло, коли виходив. Мама хотiла, щоб я побачила кiмнату, яку вiдвели для мене. Моi сестри i Марiя, вже менш сором'язливi, хотiли побачити, яке враження справляе на мене ретельнiсть, з якою вона була прикрашена. Кiмната знаходилася в кiнцi коридору в переднiй частинi будинку; едине вiкно в нiй було заввишки з зручний стiл; i в цю мить крiзь нього, з вiдчиненими стулками i гратами, пробивалися квiтучi гiлки трояндових кущiв, щоб закiнчити прикрашати стiл, на якому красива синя порцелянова ваза заклопотано тримала в своему склi лiлii i лiлеi, гвоздики i фiолетовi рiчковi дзвiночки. Завiси на лiжку були з бiлоi марлi, прив'язанi до стовпчикiв широкими рожевими стрiчками; а бiля узголiв'я лiжка, в материнському вбраннi, стояла маленька Долороза, яка служила менi для вiвтарiв, коли я була дитиною. Кiлька мап, зручнi сидiння i гарний туалетний набiр доповнювали труа.
–Якi гарнi квiти! -вигукнула я, побачивши всi квiти з саду i вазу, що стояла на столi.
Марiя пам'ятае, як вони тобi подобалися, – зауважила мама.
Я пiдняв очi, щоб подякувати йому, i його очi, здавалося, не могли витримати мого погляду цього разу.
Марiя, – сказала я, – збереже iх для мене, бо в кiмнатi, де ти спиш, вони дуже шкiдливi.
–Це правда? -Вiн вiдповiв: "Я замiню iх завтра.
Який милий у нього був акцент!
–Скiльки iх там?
–Їх багато, i вони будуть поповнюватися щодня.
Пiсля того, як мама обiйняла мене, Емма простягнула менi свою руку, а Марiя, залишивши мене на мить зi своею, посмiхнулася, як у дитинствi посмiхалася менi: ця ямочка була посмiшкою дитини мого дитинства, яка здивовано дивиться на дiву Рафаеля.
Роздiл IV
Я спав спокiйно, як колись у дитинствi засинав пiд одну з чудових казок про раба Петра.
Менi приснилося, що Марiя зайшла, щоб оновити квiти на моему столi, а коли вона виходила, то обмахнула штори мого лiжка своею струмливою муслiновою спiдницею, усiяною маленькими блакитними квiточками.
Коли я прокинувся, птахи пурхали в листi апельсинових i грейпфрутових дерев, а апельсиновi квiти наповнювали мою кiмнату своiм ароматом, щойно я вiдчинив дверi.
Голос Марii тодi долинав до моiх вух солодким i чистим: це був ii дитячий голос, але глибший i готовий пiддатися всiм модуляцiям нiжностi i пристрастi; о, як часто в моiх снах вiдлуння того самого акценту приходило до моеi душi, i моi очi марно шукали той сад, де я бачив ii такою прекрасною того серпневого ранку!
Дитина, чиi невиннi пестощi були для мене всiм, бiльше не буде супутницею моiх iгор; але золотими лiтнiми вечорами вона гулятиме зi мною поруч, у гуртi моiх сестер; я допомагатиму iй вирощувати ii улюбленi квiти; вечорами я чутиму ii голос, ii очi дивитимуться на мене, i лише один крок розлучатиме нас.
Трохи впорядкувавши своi сукнi, я вiдчинила вiкно i побачила Марiю на однiй iз садових вуличок у супроводi Емми: вона була в темнiшiй сукнi, нiж напередоднi ввечерi, а ii фiолетова хустка, зав'язана навколо талii, спадала стрiчкою на спiдницю; ii довге волосся, роздiлене на двi коси, наполовину приховувало частину спини i грудей; вона i моя сестра були босi. Вона несла порцелянову вазу, трохи бiлiшу за руки, що ii тримали, яку вночi наповнила розкритими трояндами, викинувши менш вологi та пишнi як зiв'ялi. Вона, смiючись зi своею супутницею, занурила своi щоки, свiжiшi за троянди, в переповнену вазу. Емма виявила мене; Марiя помiтила це i, не обертаючись до мене, впала навколiшки, щоб сховати вiд мене ноги, розв'язала з пояса хустку i, накривши нею плечi, зробила вигляд, що граеться з квiтами. Не були прекраснiшi дочки патрiархiв на свiтанках, коли вони збирали квiти для своiх вiвтарiв.
Пiсля обiду мама покликала мене до своеi швейноi кiмнати. Емма та Марiя вишивали бiля неi. Вона знову почервонiла, коли я представився; можливо, згадуючи сюрприз, який я мимоволi зробив iй вранцi.
Мама хотiла бачити i чути мене весь час.
Емма, тепер уже бiльш натякаюче, ставила менi тисячу запитань про Боготу, вимагала описати розкiшнi бали, красивi дамськi сукнi, найкрасивiших жiнок тогочасного вищого свiту. Вони слухали, не вiдриваючись вiд роботи. Марiя iнодi недбало поглядала на мене або робила зауваження своiй супутницi, що сидiла поруч; а коли вона пiдводилася, щоб пiдiйти до моеi матерi, щоб порадитися про вишивку, я бачив ii гарно взутi ноги: ii легка i поважна хода виявляла всю гордiсть, не принижену, нашоi раси, i спокусливу скромнiсть християнськоi дiвицi. Їi очi загорiлися, коли моя мати висловила бажання, щоб я дав дiвчаткам кiлька урокiв граматики та географii – предметiв, з яких вони мали дуже слабкi знання. Ми домовилися, що почнемо заняття через шiсть або вiсiм днiв, щоб за цей час я мiг оцiнити рiвень знань кожноi з дiвчат.
Через кiлька годин менi сказали, що купальня готова, i я пiшов до неi. Над широким басейном з вiдполiрованих кар'ерiв височiла альтанка з листям i стиглими плодами апельсинового дерева, у водi плавало багато троянд, що нагадувало схiдну лазню, i пахло квiтами, якi Марiя нарвала вранцi.
Роздiл V
Минуло три днi, коли батько запросив мене вiдвiдати його маетки в долинi, i я був змушений зробити йому послугу, бо мав справжню зацiкавленiсть у його пiдприемствах. Мати дуже хвилювалася за наше швидке повернення. Моi сестри були засмученi. Марiя не благала мене, як вони, повернутися того ж тижня, але вона невiдривно стежила за мною очима пiд час пiдготовки до подорожi.
За час моеi вiдсутностi батько значно покращив своi володiння: гарний i дорогий цукровий завод, багато бушелiв тростини для його забезпечення, великi пасовища для великоi рогатоi худоби i коней, хорошi кормовi майданчики i розкiшний житловий будинок – все це становило найприкметнiшi риси його маеткiв у спекотнiй мiсцевостi. Раби, добре одягненi i задоволенi, наскiльки це можливо в умовах рабства, були покiрнi i ласкавi до свого господаря. Я знайшов чоловiкiв, яких незадовго до того, будучи дитиною, я вчив ставити пастки для чилакоа i гуатин у лiсових хащах: iхнi батьки i вони повернулися, щоб побачити мене з безпомилковими ознаками радостi. Тiльки Педро, доброго друга i вiрного айо, не було: вiн плакав, саджаючи мене на коня в день мого вiд'iзду до Боготи, зi словами: "Кохана, я бiльше не побачу тебе". Його серце попереджало його, що вiн помре до мого повернення.
Я помiтив, що мiй батько, залишаючись господарем, з любов'ю ставився до своiх рабiв, ревнував до хорошоi поведiнки своiх дружин i пестив дiтей.
Одного дня, коли сонце сiдало, мiй батько, Ігiнiо (дворецький) i я поверталися з ферми на фабрику. Вони розмовляли про виконану i майбутню роботу; мене ж займали менш серйознi речi: я думав про днi свого дитинства. Своерiдний запах свiжозрубаного лiсу i запах стиглих пiньюелей; цвiрiнькання папуг у сусiднiх гуадуалях i гуаябалях; далекий гудок якогось пастуха, що вiдлунював на пагорбах; покарання рабiв, якi поверталися з роботи зi своiми знаряддями на плечах; уривки, що проглядалися крiзь хиткi очеретянi заростi: Усе це нагадало менi про днi, коли ми з сестрами, Марiя i я, зловживаючи наполегливим маминим дозволом, iз задоволенням зривали гуави з наших улюблених дерев, розкопували гнiзда пiнуелей, часто отримуючи при цьому серйознi травми рук i кистей, а також пiдглядали за пташенятами папуг на огорожах загонiв.
Коли ми натрапили на групу рабiв, мiй батько сказав молодому чорношкiрому чоловiковi високого зросту:
–Бруно, пiслязавтра твое одруження вже готове?
Так, мiй пане, – вiдповiв вiн, знiмаючи очеретяний капелюх i спираючись на держак своеi лопати.
–Хто такi хреснi батьки?
–Я буду з Долорес i сеньйором Ансельмо, якщо дозволите.
–Добре. Ремiгiю i тебе добре висповiдають. Ти купив все необхiдне для неi i для себе на грошi, якi я вислав за тобою?
–Все готово, пане господарю.
–І це все, що ти хочеш?
–Побачиш.
–Кiмната, яку тобi показав Ігiнiо, вона хороша?
–Так, мiй пане.
–О, я знаю. Ти хочеш танцювати.
Тодi Бруно засмiявся, показуючи слiпучо-бiлi зуби, повернувшись i подивившись на своiх супутникiв.
–Справедливо, ти дуже добре поводишся. Знаеш, – додав вiн, звертаючись до Ігiнiо, – виправ це i зроби iх щасливими.
–А ти йдеш першим? -запитав Бруно.
Нi, – вiдповiв я, – ми запрошенi.
Рано-вранцi наступноi суботи Бруно i Ремiгiя одружилися. Того вечора о сьомiй годинi ми з батьком поiхали на танцi, музику яких ми тiльки-но почали чути. Коли ми приiхали, Юлiан, капiтан банди рабiв, вийшов, щоб взяти нашi стремена i прийняти наших коней. Вiн був у своему недiльному вбраннi, а на поясi висiло довге посрiблений мачете – значок його роботи. Кiмната в нашому старому будинку була очищена вiд речей, якi в нiй знаходилися, щоб провести бал. На дерев'янiй люстрi, пiдвiшенiй до однiеi з крокв, кружляло з пiвдюжини вогникiв: музиканти i спiваки, сумiш агрегатiв, рабiв i манумiсiонерiв, зайняли однi з дверей. Були лише двi очеретянi флейти, iмпровiзований барабан, двi альфандоки i бубон; але тонкi голоси негрiв так майстерно iнтонували бамбукос; у iхнiх пiснях було таке проникливе поеднання меланхолiйних, радiсних i свiтлих акордiв; вiршi, якi вони спiвали, були такi нiжно-простi, що найвченiший дилетант слухав би цю напiвдикунську музику в екстазi. Ми увiйшли до кiмнати в капелюхах i капелюхах. Ремiгiя i Бруно в цей час танцювали: вона, одягнена в сине болеро, тумбадiлло з червоними квiтами, бiлу сорочку, вишиту чорним, а також чокер i сережки з рубiнового скла, танцювала з усiею м'якiстю i грацiею, яких можна було очiкувати вiд ii кiмбрадорськоi статури. Бруно, з накинутими на плечi нитяними полотнищами руани, у яскравих бриджах-ковдрах, розправленiй бiлiй сорочцi та новому кабiбланко на талii, вистукував ногами iз захопленням i вправнiстю.
Пiсля цiеi руки, а саме так селяни називають кожну частину танцю, музиканти заграли свое найкрасивiше бамбуко, бо Хулiан оголосив, що це для господаря. Ремiгiя, пiдбадьорена чоловiком i капiтаном, нарештi зважилася потанцювати кiлька хвилин з моiм батьком: але потiм вона не наважувалася пiдняти очi, i ii рухи в танцi були менш спонтанними. Наприкiнцi години ми вийшли на пенсiю.
Батько був задоволений моею увагою пiд час вiдвiдин маетку, але коли я сказав йому, що хочу вiдтепер роздiляти його втому, залишаючись поруч, вiн майже з жалем вiдповiв, що змушений пожертвувати власним благополуччям заради мене, щоб виконати обiцянку, яку вiн дав менi ранiше, вiдправити мене до Європи, щоб закiнчити медичнi студii, i що я повинен вирушити в дорогу не пiзнiше, нiж через чотири мiсяцi. Коли вiн говорив зi мною про це, його обличчя набуло урочистоi серйозностi без манiрностi, яку можна було помiтити в ньому, коли вiн приймав безповоротнi рiшення. Це сталося ввечерi, коли ми поверталися в сьерру. Починало сутенiти, i якби це не було так, я б помiтив, якi емоцii викликала у мене його вiдмова. Решту шляху ми проiхали в мовчаннi; як би я був радий знову побачити Марiю, якби звiстка про цю подорож не стала в той момент мiж нею i моiми надiями!
Роздiл VI
Що сталося за цi чотири днi в душi Марii?
Вона саме збиралася поставити лампу на один зi столикiв у вiтальнi, коли я пiдiйшов привiтатися з нею; i я вже був здивований, що не побачив ii посеред сiмейного гурту на сходах, з яких ми щойно зiйшли. Вiд тремтiння ii руки свiтильник засвiтився, i я подав iй руку допомоги, менш спокiйний, нiж менi здавалося. Вона здалася менi трохи блiдою, а навколо ii очей лежала легка тiнь, непомiтна для того, хто бачив ii не дивлячись. Вона повернула обличчя до моеi матерi, яка в цей момент говорила, не даючи менi розглянути його при свiтлi, що падало на нас. Тодi я помiтив, що в кiнцi однiеi з ii кiсок була зiв'яла гвоздика, i це, безсумнiвно, була та, яку я подарував iй за день до вiд'iзду в Долину. Маленький хрестик з емальованого корала, який я привiз для неi, як i для моiх сестер, вона носила на шиi на шнурку з чорного волосся. Вона мовчала, сидячи посерединi мiсця, яке займали ми з матiр'ю. Оскiльки рiшення батька щодо моеi подорожi ще не вивiтрилося з моеi пам'ятi, я, мабуть, здався iй сумним, бо вона промовила до мене майже тихим голосом:
–Поiздка завдала тобi болю?
Нi, Марiе, – вiдповiв я, – але ми так багато засмагали i гуляли....
Я хотiв сказати iй ще щось, але довiрливий акцент у ii голосi, новий блиск в очах, який здивував мене самого, не дозволив менi зробити бiльше, нiж подивитися на неi, поки, помiтивши, що вона збентежена мимовiльною нерухомiстю мого погляду, i вiдчувши на собi погляд одного з батькiв (ще страшнiший, коли на його губах блукала мимохiдь посмiшка), я не вийшов з вiтальнi до своеi кiмнати.
Я зачинив дверi. Там були квiти, якi вона зiбрала для мене: я цiлував iх; я хотiв вдихнути всi iхнi пахощi вiдразу, шукаючи в них пахощi одягу Марii; я купав iх своiми сльозами.... О, ви, хто не плакав так вiд щастя, плачте вiд вiдчаю, якщо ваша юнiсть минула, бо ви нiколи бiльше не будете кохати!
Перше кохання!… благородна гордiсть вiд того, що тебе кохають: солодка жертва всього, що було нам дорогим ранiше, на користь коханоi жiнки: щастя, яке, куплене на один день сльозами цiлого iснування, ми отримаемо в дар вiд Бога: парфуми на всi години майбутнього: незгасиме свiтло минулого: квiтка, яку зберiгають у душi i якiй не дано зiв'янути розчаруванням: единий скарб, який не може вирвати в нас заздрiсть людська: смачне марення… натхнення з небес… Марiе! Марiе! Як я тебе кохав! Як я тебе кохав! Як я тебе кохав!
Роздiл VII
Коли мiй батько здiйснив свою останню подорож до Вест-Індii, Соломон, його двоюрiдний брат, якого вiн дуже любив з дитинства, щойно втратив дружину. Зовсiм молодими вони разом вирушили до Пiвденноi Америки, i пiд час однiеi з подорожей мiй батько закохався в доньку iспанця, вiдважного морського капiтана, який, залишивши службу на кiлька рокiв, був змушений у 1819 роцi знову взяти до рук зброю, захищаючи iспанських королiв, i був застрелений при Махагуалi двадцятого травня 1820 року.
Мати молодоi дiвчини, яку кохав мiй батько, вимагала вiд нього зректися iудейськоi релiгii, щоб вiддати ii iй за дружину. Мiй батько став християнином у вiцi двадцяти рокiв. У тi часи його двоюрiдна сестра захоплювалася католицькою релiгiею, але вiн не пiддався на ii вмовляння охреститися i його, бо знав, що те, що зробив мiй батько, щоб отримати бажану дружину, завадить йому бути прийнятим жiнкою, яку вiн кохав на Ямайцi.
Пiсля кiлькох рокiв розлуки друзi знову зустрiлися. Соломон був уже вдiвцем. Сара, його дружина, залишила йому дитину, якiй тодi було три роки. Мiй батько побачив його морально i фiзично понiвеченим горем, а потiм його нова релiгiя дала йому розраду для двоюрiдного брата, розраду, яку родичi марно шукали, щоб врятувати його. Вiн просив Соломона вiддати йому свою дочку, щоб вiн виховував ii разом з нами, i наважився запропонувати, що зробить ii християнкою. Соломон погодився, кажучи: "Це правда, що тiльки моя дочка завадила менi здiйснити подорож до Індii, яка б пiднесла мiй дух i вилiкувала мою бiднiсть; вона також була моею единою втiхою пiсля смертi Сари; але якщо ти хочеш, нехай вона буде твоею дочкою. Християнськi жiнки милi й добрi, i твоя дружина повинна бути святою матiр'ю. Якщо християнство дае в найбiльших нещастях таку полегкiсть, яку ви менi дали, то, можливо, я зроблю свою дочку нещасною, залишивши ii еврейкою. Не кажи про це нашим родичам, але коли дiйдеш до першого берега, де е католицький священик, охрести ii i змiни iм'я Естер на Марiю. Це сказав нещасний чоловiк, проливаючи багато слiз.
Через кiлька днiв шхуна, яка мала доставити мого батька до узбережжя Новоi Гранади, вiдпливла з Монтего-Бей. Легке судно випробовувало своi бiлi крила, як чапля в наших лiсах випробовуе своi крила перед тим, як вирушити в далекий полiт. Соломон увiйшов до кiмнати мого батька, який щойно закiнчив лагодити свiй корабельний костюм, несучи на однiй руцi Естер, а на iншiй висiла скриня з дитячим багажем: вона простягнула своi маленькi ручки до дядька, i Соломон, вклавши ii в руки свого друга, заридав на маленькому черевичку. Ця дитина, чия дорогоцiнна голiвка щойно омилася зливою слiз, хрещена скорботою, а не релiгiею Ісуса, була священним скарбом; мiй батько добре знав це i нiколи не забував про це. Друг нагадав Соломоновi, коли вiн стрибав у човен, що мав iх розлучити, про обiтницю, i вiн вiдповiв здавленим голосом: "Молитви моеi доньки за мене, моi за неi та ii матiр пiднiмуться разом до нiг Розп'ятого.
Менi було сiм рокiв, коли повернувся мiй батько, i я знехтував дорогоцiнними iграшками, якi вiн привiз менi з подорожi, щоб помилуватися цiею прекрасною, милою, усмiхненою дитиною. Моя мати обсипала ii ласкою, а моi сестри – нiжнiстю, вiдколи батько поклав ii на колiна своеi дружини i сказав: "Це Соломонова дочка, яку вiн послав до тебе.
Пiд час наших дитячих iгор ii губи почали модулювати кастильський акцент, такий гармонiйний i спокусливий в устах вродливоi жiнки i в дитячому смiховi.
Це було, мабуть, рокiв шiсть тому. Якось увечерi, зайшовши до кiмнати батька, я почув, як вiн ридае; його руки були складенi на столi, а чоло лежало на них; поруч плакала моя мати, а Мерi схилила голову на колiна, не розумiючи його горя i майже байдуже ставлячись до голосiнь дядька; це було тому, що в листi з Кiнгстона, отриманому в той день, повiдомлялося про смерть Соломона. Я пам'ятаю лише один вислiв мого батька того дня: "Якщо всi покидають мене, не давши менi можливостi попрощатися з ними в останню путь, чому я повинен повертатися в свою краiну? На жаль, його прах повинен спочивати в чужiй землi, без вiтрiв океану, на берегах якого вiн бавився в дитинствi, чий безмежний простiр вiн перетнув молодим i палким, прийшовши, щоб змести з плити своеi могили сухий цвiт квiтучих дерев i пил рокiв!".
Мало хто з тих, хто знав нашу сiм'ю, мiг би запiдозрити, що Марiя не була дочкою моiх батькiв. Вона добре розмовляла нашою мовою, була доброю, жвавою i розумною. Коли мама гладила ii по головi одночасно зi мною i моiми сестрами, нiхто не мiг здогадатися, хто з них сирота.
