–Нi, i затримки з повiдомленням такоi гарноi новини я не пробачаю "Транзиту".
–Я попросив Браулiо передати тобi, бо батько вважав, що так буде краще.
–Я настiльки вдячний вам за цей вибiр, наскiльки ви не можете собi уявити; але це з надiею, що незабаром ви зробите мене своiм компаньйоном.
Браулiо з нiжнiстю подивився на свою прекрасну наречену, i вона, збентежена, поспiшила органiзувати обiд, взявши з собою Лючiю.
Моi трапези в домi Жозе вже не були схожi на тi, що я описував iншого разу: я був частиною сiм'i; i без жодного столового приладдя, окрiм одного столового прибору, який менi завжди давали, я отримував свою порцiю фрiсоле, мазаморри, молока i сарни з рук панi Луiзи, сидячи не бiльше i не менше, нiж Жозе i Браулiо, на лавцi з кореня гуадуа. Не без зусиль я привчив iх до такого ставлення до себе.
Через багато рокiв, подорожуючи горами краiни Йосипа, я побачив, як на заходi сонця веселi селяни прибували до хатини, де мене приймали: прославивши Бога перед поважним главою сiм'i, вони чекали бiля вогнища на вечерю, яку роздавала стара i ласкава мати: тарiлки вистачало на кожну пару подружжя, а маленькi дiти, схилившись на колiна батькiв, шили пiнетки. І я вiдводив очi вiд цих патрiархальних сцен, якi нагадували менi останнi щасливi днi моеi молодостi....
Обiд, як завжди, був соковитим i приправленим розмовами, з яких випливало, що Браулiо i Жозе нетерпляче чекають початку полювання.
Було близько десятоi години, коли всi були готовi, Лукас завантажив холодне м'ясо, яке Луiза приготувала для нас, i пiсля того, як Хосе зайшов i вийшов, щоб покласти кубики кабуi та iншi речi, якi вiн забув, ми вирушили в дорогу.
Нас, мисливцiв, було п'ятеро: мулат Тiбурсiо, робiтник з "Чагри", Лукас, нейвано з сусiдньоi гасiенди, Жозе, Браулiо i я. Ми були озброенi рушницями. Ми всi були озброенi рушницями. У перших двох були дробовики, i, звичайно ж, вiдмiннi, за iхнiми словами. Хосе i Браулiо також мали при собi списи, ретельно припасованi до наконечникiв.
У будинку не залишилося жодного корисного собаки: всi вони, по двое, обступили експедицiйний загiн, виючи вiд задоволення; навiть улюбленець кухарки Марти, Голуб, якого кролi боялися через слiпоту, витягнув шию, щоб його зарахували до числа вправних; але Йосип вiдмахнувся вiд нього "зумба!", пiсля чого пролунало кiлька принизливих докорiв.
Луiза i дiвчата були стурбованi, особливо Трансiто, яка знала, що саме ii хлопець буде в найбiльшiй небезпецi, оскiльки його придатнiсть для цiеi справи була беззаперечною.
Вузькою, заплутаною стежкою ми почали пiднiматися на пiвнiчний берег рiчки. Їi похиле русло, якщо так можна назвати джунглi дна балки, пiдперезанi скелями, на вершинах яких росли, як на дахах, кучерявi папоротi та очерет, обплутаний квiтучими лiанами, через певнi промiжки часу перегороджувалося величезним камiнням, крiзь яке стрiмкими хвилями, бiлими переливами i химерним оперенням виривалися потоки.
Ми пройшли трохи бiльше нiж пiвлiги, коли Жозе зупинився бiля гирла широкого сухого рову, обнесеного високими скелями, i розглянув розкиданi на пiску обгризенi кiстки: це були кiстки ягняти, якого напередоднi дикий звiр використав як приманку. Браулiо випередив нас, i ми з Жозе заглибилися в канаву. Слiди пiднiмалися вгору. Браулiо, приблизно через сотню метрiв пiдйому, зупинився i, не дивлячись на нас, зробив знак, щоб ми зупинилися. Вiн прислухався до чуток джунглiв; втягнув у себе повiтря, яке могли вмiстити його груди; подивився на високий полог, який кедри, джиги та ярумо утворювали над нами, i пiшов далi повiльними, безшумними кроками. Через деякий час вiн знову зупинився, повторив огляд, зроблений на першiй станцii, i, показавши нам подряпини на стовбурi дерева, що пiднiмалося з дна канави, сказав пiсля нового огляду слiдiв: "Ось яким шляхом вiн вийшов: вiн, як вiдомо, добре iсть i добре бакiано". Чамба закiнчувалася за двадцять ярдiв попереду стiною, з вершини якоi, з ями, виритоi бiля пiднiжжя, було вiдомо, що в дощовi днi звiдти стiкають потоки передгiр'я.
Всупереч моему здоровому глузду, ми знову шукали берег рiчки i продовжували йти вгору. Незабаром Браулiо знайшов слiди тигра на пляжi, i цього разу вони вели аж до самого берега.
Треба було переконатися, чи пройшов звiр цим шляхом на iнший берег, чи, незважаючи на течiю, яка вже була дуже сильною i стрiмкою, вiн продовжив свiй шлях вгору по берегу, де ми знаходилися, що було бiльш iмовiрно.
Браулiо з рушницею на спинi перейшов убрiд потiк, прив'язавши до пояса реджойо, кiнець якого Хосе тримав, щоб запобiгти падiнню хлопчика у найближчий водоспад.
Запанувала глибока тиша, i ми заглушали нетерпляче гавкання собак.
Тут немае жодного слiду, – сказав Браулiо, оглянувши пiски та пiдлiсок.
Коли вiн пiдвiвся, повернувся до нас, на вершинi скелi, ми зрозумiли з його жестiв, що вiн наказуе нам стояти на мiсцi.
Вiн скинув рушницю з плечей, притулив ii до грудей, нiби стрiляв у скелi позаду нас, трохи нахилився вперед, рiвно i спокiйно, i вистрiлив.
–Там! -крикнув вiн, показуючи на лiсистi скелi, краiв яких ми не бачили; i, стрибнувши вниз до берега, додав:
–Туга мотузка! Собаки вище!
Здавалося, собаки зрозумiли, що сталося: як тiльки ми вiдпустили iх, виконуючи наказ Браулiо, а Жозе допомiг йому перейти рiчку, вони зникли праворуч вiд нас в очеретяних заростях.
Стiй, – знову крикнув Браулiо, набираючи висоту. "Тримай", – знову крикнув Браулiо, дiстаючись до берега; i, поспiшно заряджаючи рушницю, вiн додав, побачивши мене: "Тримай":
–Ви тут, босе.
Собаки тiсно переслiдували здобич, яка, мабуть, не мала легкого виходу, оскiльки гавкiт долинав з тiеi ж точки схилу.
Браулiо забрав списа у Хосе, сказавши нам обом:
–Ти спускайся все нижче i вище, охороняй цей перевал, бо тигр повернеться по своiх слiдах, якщо втече звiдти. Тiбурсiо з тобою", – додав вiн.
І звертаючись до Лукаса:
–Вони вдвох обiйдуть навколо вершини скелi.
Потiм, зi своею звичною милою посмiшкою, вiн закiнчив, твердою рукою вставивши поршень у ствол рушницi:
–Це кошеня, i воно вже поранене.
Промовивши останнi слова, ми розiйшлися.
Хосе, Тiбурсiо i я вилiзли на зручно розташовану скелю. Тiбурсiо дивився i дивився поверх ложа своеi рушницi. Жозе не зводив з нього очей. Звiдти ми могли бачити, що вiдбуваеться на скелi, i тримати рекомендований темп, бо дерева на схилi, хоч i високi, але рiдкiснi.
З шести собак двое вже не дiяли: один був випотрошений бiля нiг звiра, а iнший, з вирваними ребрами, прийшов шукати нас i з жалюгiдним скавулiнням помирав бiля каменя, який ми займали.
Притиснувшись спиною до купи дубiв, погойдуючи хвостом, з щетинистою спиною, палаючими очима i вишкiреними зубами, тигр хрипко пирхав, а коли хитав величезною головою, його вуха видавали звук, схожий на дерев'янi кастаньети. Коли вiн перевертався, переслiдуваний собаками, якi не були переляканi, але не дуже здоровi, кров капала з його лiвого боку, який вiн iнодi намагався злизати, але безрезультатно, бо тодi зграя сiдала йому на хвiст з перевагою.
Браулiо i Лукас вийшли з очеретяних заростей на скелю, але трохи далi вiд звiра, нiж ми. Лукас був розлючений, а каратовi плями на його вилицях були бiрюзово-блакитними.
Мисливцi та дичина утворювали трикутник, i обидвi групи могли стрiляти одночасно, не ображаючи одна одну.
–Вогонь на ураження! -крикнув Жозе.
–Нi, нi, собаки! -вiдповiв Браулiо i, залишивши свого супутника на самотi, зник.
Я розумiв, що загальний пострiл може покласти край всьому; але було очевидно, що деякi собаки пiддадуться; а тигр не був мертвий, i йому було легко накоiти лиха, знайшовши нас без заряджених рушниць.
Голова Браулiо з напiввiдкритим ротом, з розплющеними очима i розкуйовдженим волоссям визирала з очерету, трохи позаду дерев, що прикривали спину звiра: у правiй руцi вiн тримав списа, а лiвою вiдхиляв лози, що заважали йому добре бачити.
Ми всi втратили дар мови, а собаки, здавалося, самi були зацiкавленi в тому, чим закiнчиться гра.
Хосе нарештi закричав:
–Хубi! Кiллалеон! Хубi! Вистрiли, Трунчо!
Не варто було давати звiровi перепочинок, та й Браулiо не варто було пiддавати ще бiльшому ризику.
Собаки повернулися до атаки одночасно. Ще один з них помер без скавулiння.
Тигр злякано нявкнув.
Браулiо з'явився за групою дубiв, з нашого боку, тримаючи в руках держак списа без леза.
Звiр повернув у той самий бiк, шукаючи Його, i закричав:
–Вогонь! Вогонь! -стрибнув назад, на те саме мiсце, звiдки вдарив.
Тигр шукав його. Лукас зник. Тiбурсiо був оливкового кольору. Вiн прицiлився, але згорiла лише приманка.
Жозе вистрiлив: тигр знову заревiв, нiби намагаючись вкусити його за спину, i миттево стрибнув назад на Браулiо. Той, знову повернувши за дуби, кинувся до нас, щоб пiдхопити списа, який Жозе кидав у вас.
Тодi звiр вийшов на нас. З рушницi був тiльки мiй дробовик: я вистрiлив, тигр сiв на хвiст, похитнувся i впав.
Браулiо iнстинктивно озирнувся, щоб побачити ефект вiд останнього пострiлу. Жозе, Тiбурсiо i я були вже близько за ним, i ми всi одночасно вигукнули трiумфальний крик.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=69563731&lfrom=174836202) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
