–Як би менi було зручно одружитися з жiнкою, щоб замiсть того, щоб служити iй, я мав би iй служити! Та й що менi, такому джентльменовi, як я, робити з такою жiнкою? А якби ви знали Зойлу? Чоловiче, я тебе не втомлюю, ти б навiть вiршi про неi складав, якi вiршi! У тебе б сльози потекли з рота: ii очi слiпого прозрять, у неi найлукавiший смiх, найкрасивiшi ноги, а талiя, що.....
Повiльнiше, – перебила його я. – Ти хочеш сказати, що так шалено закоханий, що втопишся, якщо не одружишся з нею?
–Я одружуся, навiть якщо мене схоплять у пастцi!
–З сiльською жiнкою? Без згоди твого батька? Розумiю: ви бородань i маете знати, що робите. А Чарльз нiчого не знае про все це?
–Боронь Боже! Боронь Боже! У Бузi вони мають його в своiх долонях, а що ви хочете, щоб вiн потрапив до iхнiх ротiв? На щастя, Зойла живе в Сан-Педро i iздить до Буги лише раз на кiлька днiв.
–Але ж ти менi його покажеш.
З тобою iнша справа, я вiзьму тебе в будь-який день, коли захочеш.
О третiй годинi дня я розлучився з Емiгдiо, тисячею способiв вибачившись за те, що не пообiдав з ним, а вже о четвертiй я мав повернутися додому.
Роздiл XX
Мама й Емма вийшли в коридор, щоб зустрiти мене. Мiй батько поiхав на завод.
Незабаром мене покликали до iдальнi, i я не забарився пiти, бо сподiвався знайти там Марiю; але я був обманутий, i коли я попросив матiр покликати ii, вона вiдповiла менi:
Оскiльки панове приiдуть завтра, дiвчата зайнятi приготуванням солодощiв, i я думаю, що вони вже закiнчили i зараз прийдуть.
Я вже збирався встати з-за столу, коли Хосе, який пiднiмався з долини в гору на двох мулах, навантажених тростинною бравою, зупинився на узвишшi, звiдки вiдкривався вид на внутрiшнiй простiр, i гукнув мене:
–Добрий день! Я не можу приiхати, бо несу чукару, а вже темнiе. Я залишу повiдомлення дiвчатам. Приходьте завтра дуже рано, бо це обов'язково станеться.
Добре, – вiдповiв я, – я прийду дуже рано, привiтаюся з усiма.
–Не забудьте про пелети!
І, махнувши менi капелюхом, вiн продовжив пiдйом на пагорб.
Я пiшов до своеi кiмнати, щоб пiдготувати рушницю, не стiльки тому, що вона потребувала чистки, скiльки щоб знайти привiд не залишатися в iдальнi, де Марiя не з'явилася.
Я тримав у руцi вiдкриту коробку з пiстонами, коли побачив Марiю, яка йшла до мене i принесла каву, яку вона скуштувала ложкою ще до того, як побачила мене.
Поршнi розсипалися по пiдлозi, як тiльки вiн наблизився до мене.
Не наважуючись подивитися на мене, вона побажала менi доброго вечора i, поставивши нетвердою рукою блюдце з чашкою на поруччя, якусь мить шукала боягузливими очима моiх, вiд чого почервонiла, а потiм, опустившись на колiна, почала пiдбирати поршнi.
Не роби цього, – сказав я, – я зроблю це пiзнiше.
Я дуже добре бачу дрiбницi, – вiдповiв вiн, – давай подивимось на маленьку коробочку.
Вiн простягнув руку назустрiч, вигукнувши, побачивши ii:
–О, вони всi политi!
Вона була не повна, – зауважив я, допомагаючи йому.
І що вони тобi знадобляться завтра, – сказав вiн, здуваючи пил з тих, що тримав у рожевiй долонi однiеi з рук.
–Чому завтра i чому саме цi?
–Оскiльки це небезпечне полювання, я думаю, що промахнутися було б жахливо, i я знаю з маленькоi коробочки, що це саме тi, якi лiкар дав вам днями, сказавши, що вони англiйськi i дуже хорошi......
–Ти все чуеш.
–Інодi я б все вiддав, щоб не чути. Можливо, було б краще не виходити на це полювання.... Жозе залишив вам повiдомлення.
–Хочеш, щоб я не пiшов?
–А як я можу цього вимагати?
–Чому нi?
Вiн подивився на мене i не вiдповiв.
Гадаю, бiльше немае, – сказав вiн, пiдводячись на ноги i дивлячись на пiдлогу навколо себе, – я йду. Кава вже охолоне.
–Спробуй.
–Але не закiнчуй заряджати рушницю зараз...... Смачно, – додав вiн, торкнувшись чашки.
–Я вiдкладу пiстолет i вiзьму його, але не йди.
Я зайшов у свою кiмнату i вийшов знову.
–Там багато чого треба зробити.
О, так, – вiдповiв я, – готую десерти i гала-концерт на завтра, то ти вже йдеш?
Вiн зробив рух плечима, одночасно нахиливши голову набiк, що означало: як хочеш.
Я маю тобi щось пояснити, – сказав я, пiдходячи до неi. Хочеш почути?
–Хiба я не казав, що е речi, якi я не хотiв би чути? -вiдповiв вiн, брязкаючи поршнями всерединi коробки.
–Я думав, що те, що я…
–Те, що ти збираешся сказати, е правдою; те, у що ти вiриш.
–Що?
–Щоб я почув тебе, але не цього разу.
–Ти, мабуть, погано думав про мене останнiм часом!
Вона прочитала, не вiдповiдаючи менi, написи на касi.
–Тодi я нiчого тобi не скажу, але скажи менi, що ти думав.
–А в чому сенс?
–Ти хочеш сказати, що не дозволиш менi вибачитися i перед тобою?
–Я хотiв би знати, чому ти так вчинив, але боюся цього знати, бо я не дав тобi на це нiякоi причини, i я завжди думав, що у тебе е якась причина, про яку я не повинен знати...... Але оскiльки ти, здаеться, знову радiеш – я теж радiю.
–Я не заслуговую на те, щоб ти ставився до мене так, як ти ставишся до мене.
–Може, це я не заслуговую....
–Я був несправедливий до вас, i якщо ви дозволите, я б на колiнах просив вас пробачити мене.
Його довго прикритi очi засяяли всiею своею красою, i вiн вигукнув:
–О, нi, Боже! Я все забула… Ти добре чуеш? Все! Але за однiеi умови, – додав вiн пiсля короткоi паузи.
–Все, що захочеш.
–Якщо я зроблю або скажу щось, що тобi не сподобаеться, ти скажеш менi, i я бiльше нiколи цього не зроблю i не скажу. Хiба це не просто?
–А хiба я не повинен вимагати того ж вiд вас?
–Нi, бо я не можу тобi радити i не завжди знаю, чи те, що я вважаю найкращим, а крiм того, ти знаеш, що я збираюся тобi сказати, ще до того, як я тобi скажу.
–А ти впевнена, що будеш жити з переконанням, що я люблю тебе всiею душею? -Я вiдповiла тихим, зворушеним голосом.
–Так, так, – вiдповiв вiн дуже тихо i, майже торкнувшись рукою моiх губ, щоб я замовкла, зробив кiлька крокiв до вiтальнi.
–Що ти збираешся робити? -Я ж сказав.
–Хiба ти не чуеш, що Джон дзвонить менi i плаче, бо не може мене знайти?
Нi на мить не зважившись, в ii усмiшцi була така солодкiсть, а в поглядi така любовна млiсть, що вона вже зникла, а я все ще дивився на неi в захопленнi.
Роздiл XXI
Наступного дня на свiтанку я вирушив гiрською дорогою в супроводi Хуана Анхеля, який нiс деякi маминi подарунки для Луiзи та дiвчаток. Майо йшов за нами: його вiрнiсть була вищою за всi докори сумлiння, незважаючи на деякi невдалi досвiди, якi вiн мав у подiбних експедицiях, негiдних його вiку.
Пiсля мосту через рiчку ми зустрiли Жозе та його племiнника Браулiо, якi вже прийшли мене шукати. Браулiо розповiв менi про свiй мисливський проект, який зводився до того, щоб завдати точного удару по вiдомому в околицях тигру, який убив кiлькох ягнят. Вiн вистежив тварину i виявив одну з ii нiр бiля витоку рiчки, бiльш нiж за пiвлiги вище вiд наших володiнь.
Хуан Анхель перестав пiтнiти, коли почув цi подробицi, i, поставивши кошик, який вiн нiс, на листяну пiдстилку, подивився на нас такими очима, нiби слухав, як ми обговорюемо проект вбивства.
Йосип продовжував розповiдати про свiй план нападу таким чином:
–Я вiдповiдаю своiми вухами, що вiн нас не покине. Побачимо, чи валлонський Лукас такий же перевiрений, як i каже. Вiдповiдаю Тiбурсiо, чи привiз вiн великi боеприпаси?
Так, – вiдповiв я, – i довга рушниця.
Сьогоднi день Браулiо. Вiн дуже хоче побачити твою виставу, бо я сказав йому, що ми з тобою називаемо пострiли неправильними, коли цiлимося ведмедю в лоб, а куля влучае в одне око.
Вiн голосно засмiявся, поплескавши племiнника по плечу.
Ходiмо, – продовжив вiн, – але нехай маленький чорношкiрий вiднесе цi овочi сеньйорi, бо я повертаюся, – i вiн закинув кошик Хуана Анхеля собi на спину, – це тi солодощi, якi дiвчина Марiя приготувала для свого кузена?
–Там буде дещо, що моя мама надiшле Луiзi.
–Але що в неi вселилося? Я бачив ii вчора ввечерi, таку ж свiжу i гарну, як завжди. Вона схожа на бутон кастильськоi троянди.
–Тепер все добре.
Що ти тут робиш, щоб не забратися звiдси, чорномазий, – сказав Хосе Хуану Анхелю. Бери гуамбiю i йди, щоб швидше повернутися, бо потiм тобi буде недобре залишатися тут самому. Не треба нiчого говорити там, унизу.
–Будь обережним i не повертайся! -крикнула я йому, коли вiн опинився на iншому березi рiчки.
Хуан Анхель зник в очеретi, як переляканий гуатин.
Браулiо був хлопцем мого вiку. Два мiсяцi тому вiн приiхав з провiнцii, щоб супроводжувати свого дядька, i вже давно був шалено закоханий у свою кузину Трансiто.
Фiзiономiя племiнника мала всi тi благороднi риси, якi робили старого цiкавим; але найприкметнiшою рисою був гарний рот, ще без борiдки, жiночна усмiшка якого контрастувала з мужньою енергiею iнших рис обличчя. Лагiдний характером, вродливий i невтомний у роботi, вiн був скарбом для Хосе i найкращим чоловiком для Трансiто.
Мадам Луiза i дiвчата вийшли привiтати мене на порозi хатини, смiючись i привiтно вiтаючись. Нашi частi зустрiчi за останнi кiлька мiсяцiв зробили дiвчат менш сором'язливими зi мною. Сам Жозеф на наших полюваннях, тобто на полi бою, мав надi мною батькiвську владу, i все це зникало, коли вони приходили до хати, наче наша вiрна i проста дружба була таемницею.
–Нарештi, нарештi! -сказала сеньйора Луiза, беручи мене пiд руку i ведучи до вiтальнi, – сiм днiв!
Дiвчата дивилися на мене, пустотливо посмiхаючись.
Господи, який вiн блiдий, – вигукнула Луiза, придивляючись до мене пильнiше. Це недобре, якби ти часто приходив сюди, то був би завбiльшки з товстуна.
–А на кого я схожа? -Сказала я дiвчатам.
–Я кажу, – сказав Трансiто. -Сказав Транзiто: "Ну, що ми будемо про нього думати, якщо вiн там вчиться i…
Ми зробили для вас стiльки хорошого, – перебила Лючiя, – ми залишили першу бадею з нового куща пошкодженою, чекаючи на вас: у четвер, думаючи, що ви приiдете, ми приготували для вас такий смачний заварний крем.....
–І що це за пекло, правда, Луiзо? додав Жозе, – якщо це було випробування, то ми не знали, що з ним робити. Але ж у нього були причини не прийти, – продовжував вiн серйозним тоном, – були причини; i як ти скоро запросиш його провести з нами цiлий день? Чи не так, Браулiо?
–Так, так, давайте помиримося i поговоримо про це. Коли цей день, панi Луiзо? Коли вiн, Трансiто?
Вона була божевiльна, як капелюшник, i за все золото свiту не пiдняла б очей, щоб побачити свого хлопця.
Вже пiзно, – сказала Луiза, – хiба ти не бачиш, що будиночок треба побiлити i поставити дверi? Це буде день Матерi Божоi Гваделупськоi, бо Трансiто – ii шанувальник.
–І коли це буде?
–А ти не знаеш? Ну, дванадцятого грудня. Хiба цi хлопцi не казали тобi, що хочуть зробити тебе своiм хрещеним батьком?
