Страница 1 из 2
Путевые заметки
на полях зошита в клітин
к
у
З діалогу на зупинці автобуса:
…яке кохання? Мені – 65, з самого ранку я в полі, баба вдома…
– А в тебе на городі гарбуз росте?
– Ні…
– Дивно, а в сусідньому селі, бачив, росте…
Мабуть спочатку треба думати, а потім – працювати?!!
Що є колгосп, коли в державі примат приватної власності, нема директора, нема бухгалтера… От і техніку розтягли по подвір’ях.
Діти вчаться на юристів, лікарів. Самі ж по закордонах, у заробітчанстві. Адже так «приємно», коли тобі у руки кайло дали.
От і купуємо на базарі за шалені гроші штани з льону…
То з ким і проти кого воює «захід» на «сході»?
Бо там техніка не на подвір’ях, а на МТС (обнесена рабіцею Машинно-тракторна станція), де нема начальників, а кожен робить свою справу.
– І ніхто не переймається питаннями власності…
Але є врожай, і в городі
нема колорадського жука…
Стародавня приказка: «Слово – не горобець…» мала б слугувати людству на шляху до злагоди і добра. Та нажаль багатство мови кількістю синонімів слів, без чіткого визначення їх практичного застосування, веде до протилежного: розбрату, занепаду моралі і розбещеності, деградації суспільства. Та за вікном – ХХІ століття, століття нових вимог, нових цінностей. Скарби історії українського народу дають нам вірний курс у майбутнє. І головними нашими здобутками є любов і кохання.
Працюючи у Службі маркетингу Державного Підприємства Виробниче Об’єднання «Карпати», об’їздив всю Україну у постійному спілкуванні з людьми. І дійшов висновку, що вся суть протиріч саме у материнській мові, розмові матері із дітьми, що народжені від кохання. Нажаль не всі діти в Україні – від кохання. Бо кохання – це інтимні стосунки з любимою, оповиті ніжністю та трепотом спілкування з володаркою очей, що запали в душу з першого погляду на все життя. Та проблема в тім, що виховані матерями діти у часи буремних змагань, здебільшого без батьків, так і не змогли привнести в наш вік мужність і силу своїх батьків, їх слова. І ця проблема значно ширша питань двомовності. М’яка українська мова, мова споконвічних захисників своїх кордонів, привнесла в українські словники слово «кохатися», яке за брутальністю не поступається російському матірному аналогу, нівелюючи високість почуттів, прихованих за словом «кохання». Виховувати ж вмінню кохати треба з пелюшок. А для цього дитина б ніколи не мала б чути сварок між батьками. А це можливе лише за умов суцільних компромісів між батьками. Та компроміс можливий лише між рівними. Українська мова ж звеличує жінку-матір. Поклоніння перед її муками народження на світ нової людини возвеличено численними статуями Діві Марії на заході України. Російська мова, мова переможців, стратегів та розбудовників держави, занадто високо піднесла статус чоловіка. Отож потрібен симбіоз мов, органічне поєднання двох величних мов у єдину Державну Українську Мову, яка б дала Світу взірець сімейного порозуміння та батьківського виховання наступних поколінь прикладом взаємного шанування, любові і поваги.
Підставою для даного висновку стали численні спілкування з вихідцями Карпатських гір, для яких кохання чітко асоціюється із інтимним життям з любимою. Може саме тому стійко тримається протистояння між заходом і сходом в Україні, через розмитість понять в тлумачних словниках української мови.
Світом править любов. А «кохання» – краще ?! Може це слово – абсурд поневоленої людини, яка не в силах визначити, кого любить більше: матір, яка його народила, чи матір своїх дітей. Та кохання є рушієм і гарантом щасливого руху вперед. Набуття сексуального досвіду не завжди сповнене коханням. Життя більшості посилає випадковість зустрічі з коханням, яке вінчається шлюбом. Та довговічність шлюбу не завжди вимірюється часом життя. Із введенням інституту цивільного шлюбу почастішали розлучення. За першим коханням настає друге, третє… Та в пам’яті багатьох живе згадка про вищу радість першого кохання. Що змушує нас шукати родинність душ в коханні, в шлюбах? Неусвідомлення обома партнерами самої суті душі. Душа теж матеріальна, хоч її не можна виміряти. Це особлива форма руху крові в мозку людини, вищої самоорганізованої системи людського організму, що відображує гармонію самосвідомості, гармонію любові. То ж, усвідомивши це, боріться за кохання! Що ж таке кохання? Це радість відкриття, радість розмноження, радість інтимного спілкування зі своєю статевою протилежністю. «Да здравствует любовь!» – співають російські хлопці, що тільки-но залишили школу. «Хай живе кохання!» – мають підтримати їх освічені Знанням українці. Та чи рівні ми в любові, в житті? Святі отці стверджують: «Бог створив нерівними чоловіка і жінку, бо та в муках народжує дитину, в той час, як від її зачаття задоволення отримує чоловік». То чи можуть закохані зрівнятися? Адже, доклавши працю, використавши досвід людства, чоловік може дати коханій вищу насолоду зачаття дитини. «Спільні» пологи можуть дати чоловікові відчути всю повноту радості народження на світ нової істоти, особистості.
Хто керує нами в пошуках кохання і рідної душі? Доля? Але ж кожний з нас із випадковостей життя, в силу неусвідомленої необхідності, виводить власні закономірності. Не знаючи законів випадковостей, сам, на їх підставі, будує власну долю, творить своє щастя. Щастя ж у взаєморозумінні, розумінні кожним проблем і турбот коханої людини, у взаємоповазі її почуттів, в гармонії, в музиці кохання, музиці любові. Так вчимося ж слухати музику, музику розмови, музику страждань, музику праці, музику вічності. Бо вічність – в любові. Так йдемо ж до вічності спілкуючись. Чия ж мова краща? Та, яка дозволяє вільно, без перешкод різних трактувань слів і понять, спілкуватися і слухати. Так навчимося ж слухати і розуміти кожного, а отже спочатку треба навчитися слухати себе, своє серце, свою совість!
Кожна людина прагне красивого. Найкрасивішим, на думку видатних митців, є оголене жіноче тіло. Однієї чи іншої? Та чи є сенс гарему? Краще йому протиставити трикутник самовдосконалення любов’ю і коханням. На думку чоловіків жінки є красиві і некрасиві. Здається, красивим щастя плине прямо в руки, та чомусь їх наділяють, необачно, «черствістю» душі. Так давайте, чоловіки, знайдемо ж шлях до сердець обох, подарував і собі, і нареченим радість взаємного кохання і любові.
Ідемо ж бо вперед у світле майбутнє, з любов’ю, до самовдосконалення, як людини, як особистості, як рівні Творцю, як рівні між собою в безмежному просторі Всесвіту.
Ось тільки пролунав переможний гонг поєдинку Володимира Кличка, та пам’ять повернула до початку, коли на туманному Альбіоні почастішали кулачні дуелі між претендентами на серце коханої. То чи сповнене любов’ю подружнє життя дівчини і переможця поєдинку, за перебігом якого вона спостерігала із повною байдужістю і азартом глядача римського амфітеатру? І що робити з любов’ю переможеного, адже тільки серце слабшого, в переважній більшості, сповнене справжнім коханням?
От і маємо дилему. Сила породжує жорстокість і байдужість. Безсилля, сповнене силою любові, дає людині справжню силу і мужність у подоланні життєвих перепон та захисті основ буття. Адже сила любові і справжнього кохання у взаємоповазі і шануванні кожної хвилини спільного життя.
Так дамо ж світу приклад справжньої любові. Україна, без’ядерна і безсила, сповнена поваги почуттів і наділена силою кохання, має не просто примирити ворогів, а й заснувати сім’ю народів, в якій мир і злагода тримаються на повазі і справжній любові, секс замінений коханням, тому що тільки в такій трійці є справжній сенс, бо тільки мудра жінка може жити в одній квартирі з двома чоловіками.
Тішить око писанка, особливо на фоні вишивки. Що ж іще має робити спроможна до мистецтва і не дуже жінка, в якої вже повна комора і в стайні всі роботи зроблен. Коли донька на видані чи щойно одружена з нелюбим 18-річним? Сиди собі вишивай: чи киптар, чи сорочку, чи хустину…
Та стали на постій рекрути, що йшли на підмогу болгарам. І почала бити доньку мати березовим прутом, щоб не стояла та з коханим односельцем, якого забрали в рекрути. Яке ж то кохання, як треба чекати любого з війська і самій ходити по горах, щоб наповнити комору, а то й сіна натягати в стайню для худоби. От і виросли у такої мами діти-дармоїди, що готові за півтори гривні видерти їй очі, як вона ступить ногою на сходинку „пижика” (міський транспорт Франківська у 90-х роках).
А курка знай собі клює крихти на подвір’ї та квокче на сіні. А як перестане квоктати, то і юшка дітям перепала. Смачна юшка та м’ясце не для дитячих зубок. От і радують діточок бройлерами заокеанськими, і росте в них попа замість мозку. Кажуть – акселерація?!.
А на весіллі знай ллється горілочка через край. Яка дівка відмовиться від дармових 16000 грн, хіба що та, якій за 50? А чоловік? А хто його питає: поп’є, поп’є, а ще й закурить, і на цвинтар.
Конкуренція – боротьба, є поштовх до кращого, поштовх до вільного розквіту любові. Асоціації конкуренції із нелюбов’ю можливі лише на початковому етапі розвитку, коли важко надати тому чи іншому об’єкту перевагу. Відтак люба боротьба має закінчуватися любов’ю.
Конкуренція, як прояв боротьби за споживача, у вищій формі проявляється в умовах ринкового капіталізму, що призводить до надмірно широкої номенклатури однотипних виробів. Особливо на рівні комплектуючих і, як наслідок, до появи заздалегідь однакових, за призначенням, виробів, наявність яких ніяк не спонукає до кращого задоволення тих чи інших потреб. Отже нема нічого спільного між конкуренцією і широкою номенклатурою однакових за призначенням виробів, мета якої забезпечити різноманіття людських смаків та уподобань привабливим дизайном, формою чи яскравим виглядом.
Надмірна концентрація уваги у отриманні дивідендів від конкуренції призводить до її загострення, що закінчується війнами і смертю. Хоча натомість життя і любов мають кликати вперед до кращого задоволення потреб, до розквіту кращих взірців національних традицій, прояву вищого розуміння надто багатогранного слова – любов.
Конкуренція в коханні, як витонченому праві людського любовного почуття є одночасно і початком і кінцем, є ознакою вищого прояву любові. Взаємоповага почуттів разом із тонким відчуттям смаків і характерів із прагненням самовдосконалення підштовхують людину через конкуренцію прийти до розуміння власної сутності, самовиховання, як вищої форми суспільного виховання людини.
Конкуренція в любові на шляху до справжнього кохання нерідко має на своєму шляху – трикутники. Інколи з них виростає справжнє кохання. З трикутників кохання виростає справжня любов і повага.
Відомо: серед тварин існують види, для яких кохання одне на все життя.
Аїст зводить широчезне гніздо на верхівці залізобетонного високовольтного стовпа, адже там його лелека має принести йому своїх діточок. Несвідомі в електриці заздрять: «Їх дивним чином не б’є струмом, а ворогів – б’є!» Та секрету тут нема, достатньо глянути до ПУЕ (Правила улаштування електроустановок), або згадати первинний інструктаж з електробезпеки…
Гірше з вовком: спиш собі у ліжку, а «член родини», чорнявий із хвостиком гачком, вихований іншими в любові до дітей, за дві миски залишків зі столу – на ланцу. Його брат, Маркіз, що сам прийшов у родину й зайняв господарський диван – вмер, отруївся щуром. Обидва не знали смаку м’яса. Та не це головне, бо чи вовк наблизиться до паркана, чи лис, чи злодій – чорнявий гавкне, а то й не раз…
А потім йдуть з рушницями на полювання… Когось вполюють, а вона народить 5-7. А вполюють її, і вся округа шаленіє від вовчої помсти.
Та на допомогу приходять спостереження, освіта і любов, що дозріла у прагненні допомогти людям: перед усім через забезпечення роботою. Перед очима сюжет, 35-річної давнини, коли перед тобою ставлять 3-літровий «слойок» парного молока, в очікуванні автобуса: а серце милує як «з одної миски їдять і котик, і два песика». От і хочу аби Володя в замін похованої Катьки, взяв на коліна Катю дворцову, що разом із Жюльєном, відкриє йому дорогу до серця одинокого вовка, особливо як опиниться десь у тайзі чи на кордоні з фінами. Катька, котячої породи, відчувала настрій Вовчика, людини самодостатньої, Катя дворцова (народжена безпритульною собакою) полюбляє чітку розмову російською… і халву соняшникову, а не ванільну (яка є отрута навіть для двоногих).
Німці – нація, а ми – нелюди (?), або може проблема у мові і КОХАННІ:
… ефір голосив про жорстоке зґвалтування дівчини у Миколаєві, де слова доньки товариша, що вихованої Людьми, в тому числі й німецькою діаспорою, відродили мене до життя. Та треба хоч трохи знати історію, аби зрозуміти – звідки корені тої діаспори. Вони з тих земель повз ВОЛГУ, яким хліб України 1932-1933 років врятував життя. А років п’ять тому і ті й ті виїхали до Німеччини…
Чи може по справжньому вміють кохати тільки гуцули й росіяни, які терпіти не можуть заробітчан, що живуть у літній кухні, а в «чураку» приймають гостей, як після корови жінка підлогу помила…
А що може бути приємніше ласкавого погляду чи ніжного слова у вустах. Чи може кожному згадати свій перший гріх, покаятися, і, з серцем, попросити в БОГА прощення, не в церкві, а вдома, наодинці перед іконою… і совістю.
А далі – як кажуть: будь, что будет…
Чітке усвідомлення реалій сьогодення видатною жінкою на ім’я Джоан Роулінг дозволило їй знайти шлях до сердець юних членів майбутнього світового суспільства через безліч образів, якими так наповнене життя і навчання Гарі Потера та його друзів у Школі Хогварду. Та байдужість значної частини їх батьків до долі своїх дітей через начебто старший віковий ценз, а насправді нерозуміння причин такої шаленої популярності книги і її екранізацій, а тому й ненавмисне поширення пліток про якийсь такий негативний вплив їх на свідомість дітей. Небажання тиснення на волю дорослих із усвідомленням дійсної вартості прокатних ліцензій, ускладнених примусовою українізацією, вимагає зосередження уваги на груповому вихованні майбутніх батьків через «домашній перегляд» вже існуючих екранізацій, із проведенням відкритих семінарських занять після цього.
Складність і неоднозначність сприйняття довколишнього світу дорослими і 12-тилітніми членами суспільства фактично розбили нашу країну на два табори: читаючих та разом з Гарі прямуючими стежками його чарівної країни і «маглів», що оточують і нас і Гарі, сповнених до них своєю байдужістю. Разом з тим, саме світ чарівників Гарі та його друзів безпосередньо пов’язаний з Україною, Прикарпаттям, бо що може бути ефективніше за правильний підбір слів при правильному і тактовному зверненні. Чи нема цим словам казкових аналогій? Бо школа правильного розуміння і застосування слова «кохання» саме тут!!!
«Людям нравится делать новых людей» – співають хлопці однієї групи. В цьому і є Божий промисел, сенс життя.
Філософія європейців, побудована на більшому достатку і турботі, дещо стримує світову тенденцію до демографічного вибуху. Світ начебто безмежний, та покинути Землю не так то легко. Одиниці витримують передстартову підготовку на центрифузі при незначній кількості обертів, але людина через свою свідомість здатна до самовдосконалення. Тисячоліття розвитку не пройшли дарма. Мудрість Аристотеля чи Леонардо Да Вінчі мало поступається людям сьогодення – заважають комфорт і гроші, легкість отримання яких багатьом затьмарює очі. Та сьогодні людство має всі підстави для кращого майбутнього розвитку, бо Східна Європа, консолідуючись з братами по всесвітньому соціалістичному «експерименту», має дати світу модель нового суспільного життя, в якому продуктивне і рентабельне виробництво із кращою світовою якістю і половиною китайської ціни, завдяки творчій думці українця, забезпечить відродження сім’ї із кращим поєднанням суспільного і батьківського та дідівського виховання, зробить доступним всім кращі взірці освіти «вибраних» минулого, забезпечить сім’ї і новими «автономними» п’ятиповерхівками і «автономним» транспортом для прогулянок вихідними дикою природою замість походів до взірців неволі – зоопарків, аби навчати нове покоління не прикладам звірячих стосунків із гратами – а любові до звірів як до ближніх своїх. Роки перебудови у погоні за ласими міськими грошима і комфортом майже опустошили українське село, хоч дехто завдяки еміграціям «відгрохав» поряд із «літньою кухнею» «європейську оселю» ще більш гостро піднявши проблеми українського села. Досвід прибалтів із їх хуторами в перекладі на український менталітет має дати світу модель українського села із компактною забудовою «автономними» будинками «хуторків» із тролейбусним сполученням з відселенням до ним «досі дихаючих викидами підприємств» міських мешканців, а зближення, завдяки сучасним молочно-товарним комплексам і сільськогосподарським підприємствам, села і міста стане реальністю.
Відтак, в першу чергу потрібно товар зробити послугою, бо тільки таким чином має формуватись «життєвий цикл» того чи іншого виробу. Не погоня за надприбутками, а справжня турбота про людину і «братів наших менших» має стати стимулом праці в майбутньому, хоч, завдяки «українській» думці і співпраці з братами, надприбутків не уникнути. «Турбота про своїх» для всіх – залог успішного просування української продукції по світу.
Не запозичення у світа моделей підприємництва, а через регіональне з’єднання державного і приватного капіталу з метою високоприбуткового виробництва із впровадженням виробленої продукції в першу чергу у власному регіоні в комплексі із глибокою кооперацією із виробниками України і СНД, із залученням до плідної роботи задля спільної користі інвалідів і пенсіонерів, зі справжньою турботою про них, дасть поштовх до розвитку нових напрямків будівництва і вдосконалення транспортних засобів і засобів пересування, а широке застосування низьковольтних електричних систем опалювання підніме на ноги українську електроніку і виробництва високих технологій. Не уникнуть розвитку і українські виробники сучасних ліфтів через використання вентильних реактивних двигунів і виробники автобусів, вантажівок і легковиків чи залізничного транспорту.
Не самообмеження українською державною мовою, яка за природою нівелює особистість, а широке поширення і спільний розквіт братніх мов не лишень підніме на вищий щабель самосвідомість українця, а згуртує всіх задля мети кращого життя, добробуту і виховання молоді. Широке пропагування девізу «не треба їсти своїх молодших друзів» не тільки сприятиме розвитку виробництва української харчової промисловості, а й дасть поштовх гармонічного співіснування дикої природи із суспільством з усуненням ворожнечі і злоби передусім у нас і наших дітей. Українське кіно має стати багатомовним, сучасні технології кіновиробництва та його тиражування дають можливість в паралельних залах демонструвати фільми різними мовами чи мовою «на замовлення», а існуючі високі технології українських виробників завдяки новітнім досягненням світової техніки можуть дати світу власний взірець українського кінотеатру, який здатний в кращих традиціях нашого світосприйняття відтворити атмосферу фільму як в затишному залі так і на польовому стані.
Західній моделі котеджу маємо протиставити власний взірець будинку без газу, з технічним поверхом з оранжереєю, з підземним паркінгом, і ліфтами нового типу, із квартирами для повної сім’ї, де за рахунок сучасних технологій гармонійно житимуть і батьки, і онуки, спільно відпочиваючи, зайвий раз не турбуючи іншого, в теплих стосунках із співмешканцями, разом створюючи добробут «як для себе» для всіх.
Шляхом наведення порядку у власному домі – Україні розбудовуючи її без чвар і образ за минуле, бо всі ми Божою волею кинуті у «котел» саморозвитку, в якому вже нема готових рецептів (відкритих чи прихованих), дамо краще життя і собі, і батькам, і майбутнім поколінням, піклуючись не про демографічний вибух, а про подальше самовдосконалення в любові, бо тільки через любов нас прийме Всесвіт.
Народна мудрість підказує: «Слово не горобець…». Ця приказка мала б слугувати людству на шляху до злагоди і добра. Та, нажаль, багатство мови кількістю слів, без чіткого визначення практичного застосування кожного веде до протилежного: розбрату, занепаду моралі й розбещеності, деградації суспільства. Та за вікном – ХХІ століття, час нових вимог, нових цінностей. Скарби історії українського народу дають нам вірний курс у майбутнє. І головними нашими здобутками є любов і кохання.
Працюючи у Службі маркетингу Івано-Франківського ДП ВО «Карпати», об’їздив всю Україну, постійно спілкуючись з людьми. І дійшов висновку, що вся суть протиріч саме у материнській мові, розмові матері із дітьми, що народжені від кохання. Однак не всі діти в Україні від кохання. Бо кохання – це інтимні стосунки з любимою, оповиті ніжністю та трепотом спілкування з володаркою очей, що запали в душу з першого погляду на все життя, і переросли у взаємну любов. Підставою для даного висновку стали численні спілкування з вихідцями Карпатських гір, для яких кохання чітко асоціюється із інтимним життям з любимою, коли на очікування ніжного слова після випадкового непорозуміння йдуть десятиліття, а то й усе життя. Може тому так стійко тримається протистояння між заходом і сходом в Україні, через розмитість понять в тлумачних словниках української мови.
Виховані матерями діти у часи буремних змагань, здебільшого без батьків, так і не змогли привнести у наш вік мужність і силу своїх батьків, їх слова. Бездумне ж застосування слів, передусім батьками, є й першоджерелом їх хвороб, до нуля зводить свій виховний вплив на дітей. І ця проблема значно ширша питань двомовності. М’яка українська мова, мова споконвічних захисників своїх кордонів, привнесла в українські словники слово «кохатися», яке за брутальністю не поступається російському матірному аналогу, нівелюючи високість почуттів, прихованих за словом «кохання». І ця мова, як ніде в Світі, піднесла статус жінки, матері. Російські брати, нащадки київських й галицьких князів, що у північних широтах звикли вільно розмовляти із своїми чотирилапими друзями, стали стратегами та розбудовниками держави. Пригадаймо, чи не за їх порадами у часи Б.Хмельницького були застосовані жорстокі види покарань за зраду в козаків? Результат – високе піднесення статусу чоловіка російською мовою.
Німецька діаспора, що оселилася повз Волгу, у степах, за часів німкені Катерини-ІІ, врятована українським хлібом у 1932-1933 роках, дала паростки в Україні, в Миколаївській області, в місті корабелів. Та Україна перед світом визнала акт голодомору тих років. Всі німці покинули нашу країну. І український ефір сколихнула звістка про жорстоке зґвалтування дівчини у Миколаєві. То може ми, українці, не нація, як німці, а скоріше – нелюди? А може проблема у материнській мові, коли її саму кидають доживати вік біля клаптику землі і худоби. Думаю – проблема і в «коханні».
Найскладніший факт сьогодення – мовна деградація лексики підлітків, що батьками не навчені правильному підбору слів при спілкуванні, особливо з особою протилежної статі. Досвід вказує, що саме Миколаївцям, як ніде в Україні, притаманний правильний, виважений, шанобливий і дбайливий підбір слів при спілкуванні. І такий підбір слів не лише запорука щасливої долі сім’ї та шлюбу, а й відкрита дорога у майбутнє щасливе життя…
Виховувати вмінню кохати треба з пелюшок, як і правильній, виваженій лексиці. А для цього дитина ніколи не мала б чути сварок між батьками, чи то приниження гідності будь-кого в очах дитини. А це можливе лише за умови суцільних компромісів між батьками. Та компроміс можливий лише між рівними. Отож потрібен симбіоз мов, органічне поєднання двох величних мов у єдину Державну Українську Мову, де в одному рядку мають бути прописані слова й українською, й мовами національних меншин українською абеткою. Державна Українська Мова мала б дати Світу взірець сімейного порозуміння та батьківського виховання наступних поколінь прикладом взаємного шанування, любові і поваги.
З розмови із палким захисником української мови: «… треба вклонитися жінці, бо вона тримає три кути в хаті…», а то й всі чотири, як батько в бігах.
Легко бездумно вештатися по світах у погоні за грошима, а потім ще й продавати своїм нащадкам вкрадене в тебе ж, через твою щирість, та подане у гарній обгортці твоїми ж панами. Блиск срібла затьмарює очі, особливо коли проблеми виховання дітей та їх доля Тебе не обтяжують (на то є жінка, матір). Вона нагодує… От і виростають такі собі «Шевченки», що лаштунками високих цін за «комфорт» подають українцям звичайнісіньку «халтуру», прикрашену західними технологіями… Багато схожих «мають роботу», від якої частенько дружина бездумно витрачає гроші та їздить у дорогому авто. А діти мають нервові розлади. Адже вони, як ніхто, відчувають загальну байдужість до їх долі, що прихована за лаштунками «памперсів» та «коханих малюків» на шпальтах яскравих журналів. Та яка користь нащадкам від тої «роботи», передусім байдужих до чужих дітей «батьків». От і тікають від відповідальності хоча б «ще за один кут» ті, хто за своїми «роботами» забув про справжній «труд»: труд пахаря, труд вихователя, слюсаря чи верстатника…, дивуючись просуванню на західні землі України донеччан та луганчан, для яких розмитого поняття «праця» ніколи не існувало. Та рішення просте: замість розмов про любов, треба кохати і вчити дітей вмінню його відчувати. А таке одній жінці не по силах. Бо в коханні обоє рівні, а де нема рівності – нема й кохання. Адже КОХАННЯ – ІНТИМНІ СТОСУНКИ З ЛЮБИМОЮ, де останнє слово стосується ОБОХ. І піклуючись про любу дитину ніколи не вдягнеш її у «памперс» і подбаєш, щоб вона і інші довкола мали б краще майбутнє. Адже все, що зараз продається в Україні розроблено українцями і їх братами у часи УРСР, коли підлітки майстрували і креслили, дівчата винаходили нові моделі вбрання чи дитячої іграшки. Та «занавіс» обрушили, не можна весь час сидіти за частоколом паркана… І дружній Китай заполонив українські крамниці нашими ж розробками, що вдосталь відкрито були опубліковані.
Правильний і тактовний підбір слів потрібен обом, в першу чергу у шлюбі. Він же… і найкращий лікар. Особливо від «чоловічих хвороб», для лікування яких світова фармацевтика виготовила безліч «Супер…» і т.п., а одночасно й від жіночої «хвороби» під загадковою назвою «клімакс» (і безліччю «нових» препаратів, аби вкоротити подружжю життєвий вік). Адже сенс життя – в дітях. Нових!
Тож пропоную почати з мовних словників, в яких відображено і мовну спадщину, і культуру, і шлях у майбуття. Дивним чином на теренах СНД «воюють» між собою лише дві мовні культури: українська та російська, бо в мовне середовище людей обох країн увійшли стійкі слова й вирази, обумовлені «жорстокими крайнощами», що виникли на фоні мовних «труднощів». Вирішення цих труднощів не у вдосконаленні окремої «мови» – а саме у органічному їх поєднанні – і «Засади державної мовної політики» дають можливість не просто штучно створити «Державну Українську Мову», а дати народу України дорогу у щасливе майбуття, припинивши чвари й розбрат. А тому, в усіх словниках слід чітко прописати основні термінологічні слова й вирази. Вікове надбання українців, щодо понять «кохання» та «любов», вважаю за потрібним доповнити особливою відмінністю «покладання» від «доручення», а особливо, в плані «піднесення» й «торжества» самостійного «возлагання» на себе обов’язків будь-ким.
Прикладом симбіозу міг би слугувати такий тематичний рядок: чорниця, черніка, афени. Симбіоз у тлумачних словниках не мав би мати випадковий, необґрунтований, свавільний підбір слів й виразів аналогічного рядка у Словнику Державної Української Мови. Інститут української мови НАН України готує до друку Словник у 20-ти томах. Та краще перевидати перший том – вже Державною Українською Мовою – за Законом «Про засади…», й не поспішаючи виважено підійти до друку наступних томів, видавши для початку Тлумачний словник Харківського видавництва «Прапор», 2003 року, за загальною редакцією Л.Г.Савченко, не як російсько-українського й українсько-російського, а саме як словника Державної Української Мови, до якого при існуючій редакції прошу внести такі зміни:
Стор.32
ВОЗЛАГАТЬ, -гаю, -гаешь. Поручать что-нибудь кому-нибудь. ДОРУЧАТИ.
ВОЗЛОЖИТЬ. Торжественно класть сверху, поверх. ВОЗЛОЖИТИ.
Стор.89 … після слова КОФТА і перед словом КОЧАН потрібно вставити слово КОХАННЯ (без мн. числа, роду середнього) із значенням: интимные отношения с любимой; с любимым; отдельной строкой прописав обязательность обоюдной любовной привязанности.
Стор.373 … після слова КОФТА і перед словом КОХАТИ вставити слово КОХАННЯ (без мн. числа, роду середнього) із значенням: інтимні стосунки з любимим, любимою. Слово ЛЮБА часто застосовують у сполученні із словом МАМА, ДИТИНА, а тому подібний збіг у сполученні зі словом КОХАННЯ мав би бути виключений.
Тлумачення слова КОХАТИ, -хаю, -хаєш мало б бути таким: бути глибоко прив’язаним до любимої особи протилежної статі.
Стор.388 … слова викласти у такій редакції:
ЛЮБИЙ, -а, -е. 1. Який викликає любов до себе; дорогий і близький серцю. 2. у значенні ім.. любий, любого, ч.; ЛЮБА, -бої, ж. Дорога, близька серцю людина. 1, 2. ЛЮБИМЫЙ. 1, 2. МИЛЫЙ.
ЛЮБИМИЙ, -а. 1. Який викликає любов до себе; дорогий і близький серцю, коханий чоловік, дорога і близька серцю, кохана людина. 2. у значенні ім.. любимий, любимого, ч. 3. у значенні ім.. любима, любимої, ж. 1, 2. КОХАНЫЙ. 1, 2. МИЛЫЙ.
ЛЮБИТИ, люблю, любиш. 1. Бути глибоко відданим кому-, чому- небудь, відчувати прихильність до когось, чогось. 2. Виявляти сердечну прихильність до особи. 3. Мати потяг до чого-небудь. ЛЮБИТЬ.
ЛЮБОВ, -і, ж. 1. Почуття глибокої сердечної прихильності до особи. 2. Почуття глибокої прив’язаності до чого-небудь. 3. Внутрішній духовний потяг до чого-небудь. Любов до мистецтва. ЛЮБОВЬ.
При формуванні у зазначеному Словнику рядка симбіозу української мови й мов національних меншин обов’язково прописувати відповідне слово білоруською мовою в українській транскрипції.
Деякі характерні зауваження до РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО й УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОГО словників (два в одному томі) В’ячеслава БУСЕЛА – К., Ірпінь, ВТФ «Перун», 2008 – 1848 сторінок:
Стор.66. Одним рядком прописані нерівнозначні поняття: возлагать, возложить. Отож ці слова мають прописуватися окремими рядками, при цьому слову ВОЗЛАГАТЬ відповідає лише пояснення (поручаться) доручати, доручити ; слово ж ВОЗЛОЖИТЬ має особливий, піднесений контекст, який ототожнюється із словами ТОРЖЕСТВЕННЫЙ, ОТВЕТСТВЕННЫЙ, ОБЯЗАТЕЛЬНЫЙ, чого так бракує серед слів українською мовою.
Стор.295. Пояснення до слова любовь застосовані формулювання лише за контекстом КОХАННЯ, й при цьому викладені в основному вульгарні приклади: любощі, -щів; женихатися.
(З наведених прикладів видно, що у погоні за кількістю слів та словосполучень, як бізнесової ознаки, забули про головне, про людину, для якої цей словник мав би слугувати опорою у житті).
Цікаве спостереження: переглядаючи БЕЛОРУССКО-РУССКИЙ словник на 90000 слів 1962 року видання (під ред..академіка АН БРСР К.К.Крапиви) та БІЛОРУСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ словник 2006 року видання (під ред..чл.кор. НАН України доктора філ. наук професора Г.П.Півторака) не знайшов жодного слова білоруською мовою, що є в кожному словнику українською мовою, які б принижували гідність чи то чоловіка, чи жінки, чи ображали їхні почуття…
То може у наведенні ладу в Україні треба спочатку визначитися зі словами, що летять з наших вуст. (Див. КНИГУ ЕКЛЕЗІЯСТОВУ ч.5). І тоді слова не матимуть розбіжностей із ділом, і справжнім БІЗНЕСОМ стане не аби яка справа, а піклування про нащадків, всіх, як в Україні, так і за її межами…
На підвіконні у дідуся лежало чотири яблука, одне найкрасивіше, рум’яне, гладеньке, інші трохи гірші, десь гілкою придавлене, десь трохи прим’яте, а то і зі зморшкою. І було у нього три онука, допомагали по господарству. І взяв найкраще перший, що нічого не їв крім яблук. І був за це битий іншими, хоч і був сильнішим. Та й дідусь лози добавив…
Чому? Найкраще мало б дістатися найкращому… Найкращий не той хто перший (і біля годувальниці, хто перший взяв). Найкращий той, хто своєю працею, своїм ставленням до інших, своєю доброзичливістю та ввічливістю довів усім своє „право” на повагу. Отже найкраще яблуко мало б дістатися не першому… А тому, кому дадуть… з любов’ю.
Історична місія слов’ян – у побудові держави, панівною ідеологією якої став матеріалізм, заснований на марксистсько-ленінському розумінні матерії та історії. І в цьому – всесвітнє значення Великого Жовтня. 70-ти літня його пореможна хода ознаменована видатними досягненнями у развитку науки і технологій, в побудові материальної бази комунизму, в вихованні людини, що міркує матеріалістичними категоріями, – «людини комунізму». Процес виховання супроводжувався жорстоким ідеологічним протистоянням у суспільстві: дрібно-буржуазними пережитками минулого й разкладаючою роботою у нашому «домі» на довгих, средніх та коротких хвилях різних «свобод», «хвиль» і «голосів». Протирічча між раціональним, необхідним та нав’язаним зовні речизмом, власництвом, стало причиною, що переважала на порозі 80-х, всезагальної депрессії особистості, суть якої – в порушенні гармонії самосвідомості. Необізнаність співгромадян про революційні досягнення вітчизняної науки, в силу їх стратегічної ваги. Небачений розмах військового протистояння двох світових систем. Надання переваги суспільним формам виховання й недостатня увага до складової ланки суспільства – сім’ї, призвели до наростання конфліктів во взаєминах статей. Результатом стали зростаюча кількість розлучень, побутовое пияцтво. Тисячолітнє розділення на творців матеріальних благ – чоловіків і «хранительок вогнища», виховательок дітей – дружин, порушилося широким залученням останніх до суспільного будівництва. За природою, горда жінка все частіше залишалась одинокою із-за відсутності системи сексуального та психологічного виховання. Переоцінка жінкою свого впливу на чоловіка, що дісталася їй у спадщину, і, як результат, недооцінка своєї сили. В результаті цього її праця все частіше використовується на допоміжних ділянках суспільного виробництва.
Почата керівництвом КПРС Перебудова заснована на чіткому розумінні досягнутого. І спрямована на «оновлення» соціалізму через усунення протиріч, що склалися у суспільстві. Найбільш гостро ці протирічча зосереджені в Україні. І тому з такою напругою йдуть перетворення. «Реформи» очолили галичани. На очах більшості, що прогресивно мислить, «реформатори» тягнуть Україну в тину «дикого» капіталізму. Бо знаходяться у полоні західних моральних цінностей: культу грошей, жаги наживи, власності, спокуси. Виняткова працьовитість населення західних областей ніяк не співпадає з користолюбністю, так званої, «елити». Потяг до власності у поєднанні із низьким професіоналізмом більшості керівників призвели до руйнації виробничої інфраструктури сельськогосподарських та промислових підприємств, споживчої кооперації. Взятий лідерами Перебудови курс на впровадження ринкових відносин ніяк не торкнувся системи оплати праці рядових працівників. Впровадження у винахідництві поняття «патент» загальмувало развиток. Україна в уособленій «незалежності», бідна, кинулася в погоню за прибутком, «віддавшись» транснаціональним корпораціям. 10 років Незалежності ще больше загострили протирічча, що склалися у суспільстві. Поступово населення виходить із стану гипнозу від імпортних товарів, що нахлинули на ринок України. І відчуло на собі експеримент дегустації продуктів приватного виробника. Криза в економиці все больше розростається.
Для України вихід із западні західної буржуазної ідеології тільки один – в побудові Демократичного соціалізму, як передвір’я Комунизму. Усіспільнення землі і засобів виробництва через державні підприємства неминуче з впровадженням на них прогресивної трирівневої системи оплати праці з комп’ютерним обліком рівня заробітної плати. В основі якої усреднена тарифна ставка і дві премії, кожна з яких втричі більше тарифної ставки, з умовою звільнення цих підприємств від податку на прибуток. Система базується на п’ятирівневій градації: «учень», «спеціаліст», «менеджер», «конструктор», «босс», при цьому кожна системна градація додатково складається з трьох рівнів: «звичайний», «на рівні світових досягнень», «на рівні винаходу». Останній рівень попередньої градації може превищувати другий рівень наступної вищої градації системи оплати праці. Перші дві градації охоплюють ряд рівней зарабітних плат колишніх підрядних працівників (сільськогосподарських та промислових працівників). При цьому ручна праця оцінюється вище механізованої, основним же критерієм оцінки діяльності працівників вищих трьох градацій системи стає механізація та автоматизація ручної праці (поступовий перехід з ручної праці на механізований (автоматизований) передбачає зростання норм виробітку певним працівником). Трирівнева система контролюється радами спеціалістів, начальників підрозділів, директорів і передбачає відповідальність за допущені огріхи у роботі. Система мотивовує стимулювання своєчасного усунення недоліків у роботі та сильний фінансовый поштовх до творчого ставлення до праці або звільненню з посади на користь кандидата з ринку праці. Система оплати праці повинна впроваджуватися на державних промислових і сільськогосподарських підриємствах, в державній споживчій кооперації та торгівлі, у всіх бюджетних установах. Впровадження даної системи оплати праці дозволяє відродити роль робітничого колективу у досягненні високої рентабельності підприємства при умові творчого підходу служб маркетингу й менеджменту. Із впровадженням держзамовлення на окремі види продукції і частковим державним фінансуванням, а також прозорого в очах колективу підприємства руху коштів. Комп’ютерний облік здійснює щоденну фіксацію наявності премій і щомісячний підрахунок нарахованої заробітньої плати конкретного працівника.
Маркетинговий аналіз ринкової ситуації в Україні, СНД і в Світі свідчить, що в нашій оновленій державі повинна виготовлятися і постачатися на внутрішній ринок та на експорт в першу чергу продукція найвищих технологій, котрі є надбанням Росії, як правонаступника колишнього СРСР. З урахуванням відсутності в нашій свідомості гонитви за надприбутками і, як першопричина, безкорисливість в ціноутворенні, турбота про власну безпеку при збереженні проголошеної незалежності в умовах антогоністичного протистояння світового капіталу кличе до необхідності вийти з ініціативою створення Союзу Суверенних Свобідних Республік.
Україна все ще тупцює на місці, криза суне за кризою через неусвідомлення кожним світового значення українського прикладу. Сьогодні людство має всі підстави для кращого майбутнього розвитку та йому заважають комфорт і гроші, легкість отримання яких багатьом затьмарює очі. Особливо українцям, які всі ці роки прагнуть втягнути країну у світовий розподіл благ. Та світовий ринок і кооперація закриті для нас. Світом панує прагнення надприбутків. То штучно створять якусь хворобу, то налякають якоюсь проблемою, то щось заборонять чи «винайдуть». І всі ми цими роками спостерігаємо за цими прикладами, та ніяк не дамо собі ради. Не хтось нам дасть щасливе життя, а ми самі в змозі покращити своє життя, і світові дати приклад, що любов вища за облуду. Сусіди готові нам допомагати. Україна консолідуючись з братами по всесвітньому соціалістичному «експерименту» має дати світу взірець нового суспільного життя, в якому продуктивне і рентабельне виробництво з кращою світовою якістю і половиною китайської ціни, завдяки творчій думці українця, забезпечить відродження сім’ї із кращим поєднанням суспільного і батьківського й дідівського виховання (за традиціями українців, що збереглися на Кубані) поверненням до вже забутої справжньої сім’ї, в якій гармонійно поєднані старість й молодість.
За свідченням наших учнів, що у роки незалежності, у 90-х роках, за освітньою програмою обміну познайомилися з рівнем підготовки заокеанських однолітків, впевнено віддають перевагу вітчизняній школі та її якості освіти. Та сьогодні цього замало. Ми можемо зробити доступним всім кращі взірці освіти «обраних» минулого (епохи декабристів) із радянськими прикладами високоефективному навчанню за «кадетською» системою у поєднанні із справжніми гімназійними традиціями. Ми в змозі забезпечити сім’ї і новими «автономними» багатоповерхівками хутірської забудови із сільським електрифікованим транспортом, і – сімейним «автономним» транспортом для спільних прогулянок вихідними днями дикою природою, замість походів до взірців неволі – зоопарків, аби навчити нове покоління не прикладам звірячих стосунків із гратами – а любові до звірів як до ближніх своїх. Роки Перебудови у погоні за ласими міськими грошима і комфортом майже опустошили українське село, хоч дехто завдяки еміграціям «відгрохав» поряд із «літньою кухнею» «європейську оселю», ще більш гостро піднявши проблеми українського села. Досвід прибалтів з їх хуторами в перекладі на український менталітет має дати світу нову модель українського села із компактною забудовою «автономними» будинками, із автоматизованими міні-фермою і цехом переробки молока, із тролейбусним сполученням. Прикладами добровільного переселенням до цих хуторів «досі дихаючих викидами підприємств» міських мешканців вже зараз готова дати світу взірець зближення села і міста мало не третина українців.
За загально прийнятою економічною теорією у світі панує переважно товарне виробництво, виробництво ж послуг розглядається як допоміжне. Наразі у першу чергу потрібно товар зробити послугою (товар – тобто предмет, що створюється, продиктований необхідністю надати певну послугу споживачу, через що товар і послуга завжди мають бути разом). І тільки таким чином має формуватись «життєвий цикл» того чи іншого виробу, не часом отримання надприбутків, а потребою населення у тому виробі. Справжня турбота про людину і «братів наших менших», а не погоня за надприбутками, має стати стимулом праці в майбутньому, хоч, завдяки «українській» думці і співпраці з братами, надприбутків не уникнути. «Турбота про своїх» для всіх – залог успішного просування української продукції по світу.
1. Ф.Котлер про сучасний ринок
– В галузі стандартизованих споживчих товарів концентрація дистриб’юції значно зросла. Канали розподілення сконцентровані в руках декількох дистриб’юторів, які мають велику владу.
– Відбувається скорочення кількості конкурентів при зростанні кількості торгових марок. Багатонаціональні компанії та корпорації захопили владу.
– Випуск нових брендів коштує недорого. Динаміка випуску нових марок в даний час прискорюється. Час життя нових товарів на ринку скоротився.
– Процес виробництва настільки ефективний, що заміна виробу стає дешевше його ремонту. Це ще більше прискорює темп випуску нових товарів.
– Цифрові технології спровокували революції на багатьох ринках.
– Зростання кількості патентів та товарних знаків призвели до зростання конкурентності ринків.
– Товарні категорії насичені різновидностями.
– Ринки фрагментовані на малі ніші, які менш прибуткові.
– Рекламна насиченість дійшла найвищих рівнів, а фрагментація засобів інформації затримує вихід на ринок нових товарів.
– Споживачі стали більш вибірковими, вони дедалі частіше ігнорують комерційні комунікації. Єдиний шлях приваблення їх уваги – новизна.
(Котлер Ф. Маркетинг ХХІ века. СПб, 2005г.)
Висновки:
– Товарний підхід у світовому маркетингу на порозі кризи.
– Не все зазначене можна віднести до українського маркетингу.
– Швидка заміна моделей на ринку комплектуючих веде до морального старіння ще досить нових товарів, а відтак і до значного зростання цін на ремонт останніх.
– Цифрові революції багатьом затьмарили очі. Аналогові технології зарано відкидати в утіль.
– Модель ринкових відносин «товар – гроші – товар» не всіма українськими споживачами позитивно сприймається.
– У погоні за європейським (тобто світовим) рівнем життя «родину» замінили «сім’єю».
2. Український маркетинг
– Товар – є послуга, тобто тільки те може бути українським товаром, що несе послугу людині. А час життя товару має дорівнювати терміну необхідності в послузі. («Маркетинг починається з аналізу потреб, які задовольнять товари і послуги» Ф.Котлер) Сучасний ринок – це суцільна сфера послуг. Тільки на деяких проміжних етапах послуга замінюється товаром. Однак в Україні всі працюють окремо: і виробничники, і маркетологи, і продавці, всі пропонують свої послуги і хочуть за них відразу оплату. Перші, не знаючи ринкових потреб, під тягарем стандартизації не можуть розробити технічне завдання (ТЗ) на новий товар. Інші – навпаки, не знають як. Треті – торгуючи імпортними товарами, й зовсім не ламають голову над українським виробництвом, підшукуючи в Інтернеті шляхи задоволення потреб споживачів. І хоча український споживач здебільшого незаможній, йому пропонується переважно те, що дорожче (наче за відсутністю альтернативи).
– Світ на порозі втрати довіри як рекламі, так і виробнику, незалежно від того, за якою товарною маркою він ховається. Адже за багато років маркетинг привніс в наше життя стільки фальші та неприхованого обману, що навіть корифеї маркетингу заплуталися в путах власного блуду.
– Ринок України – це боротьба двох філософських поглядів на товар, послугу і споживача. А в цілому і на світоустрій, державницькі засади, силу і слабкість грошей і капіталу.
– Криза в українській економіці настала через слабкість власної віри. Через невміння, а то – і небажання мислити мозками замість мислення головою (в першому випадку людина мислить філософськи, в іншому – стереотипами).
– Цифра чи аналог? Колишні полівінілові платівки начебто анахронізм? Та це тільки для неосвічених. На сучасному лазерному програвачі з них відтворюється звук класу Hign-End. Наразі очікується поява на ринку вінілових DVD-дисків. Отже CD, як і цифрове відео – це ринкова примха для викачування грошей з недалекоглядних споживачів. Ще й досі успішно конкурують аналогові та цифрові комп’ютери в залежності від задач, що ними вирішуються.
– Чому вчать маркетологів? Переважно економіці, а бажано викладати і загально-технічні знання. Або, хоча б, вміння обґрунтовано формулювати вимоги до нового товару. Саме за маркетинговими фірмами, а їх в Україні стає дедалі більше, стоїть доля об’єднавчої роботи. Як інноваційної, так і заощадливої, інвестиційної (через прибуткове вкладання накопичених в Україні та за її межами капіталів).
– В Україні безодня історичних традицій та наукової спадщини віків, і, найголовніша, козацька сім’я, до якої ми маємо повернутися. Через виховання в кращих традиціях минулого, перш за все учнівської молоді, шляхом досконалого поєднання спільного та окремого виховання. Чого вартує гімназійне навчання за програмою кадетських училищ у відсутності виховання дотримання дисципліни? Може краще всіх хлопчиків в період з п’ятого по дев’ятий класи навчати в нахімовських чи суворовських корпусах військового типу. Де поза звичайною шкільною програмою викладаються танці та музика, малювання та естетика, етика та інше. Дівчаток же в цей час навчати за гімназійною програмою?
– Вже тепер варто розробити українську Програму міського та сільського градобудування, за якою збиралися б п’ятнадцятикімнатні квартири сімей майбутнього з наданням житлових кредитів із правом спадщини.
– Військові технології цивільному населенню. Колись могутня армія України своїм озброєнням ще й досі є носієм передових наукових розробок. Лише назви: кевлар, нанокераміка, спецметалоконструкції, спецзалізобетон – чого варті? Все – зроблено в Україні. В той же час, нарощування обсягів виробництва композитів та спецтехнологій дозволять суттєво їх здешевити. Та покращити стан наших виробництв, наших шляхів, нашого будівництва, наших транспортних засобів, іншої продукції.
– Соціальні підприємства. На сучасних західних виробництвах дуже високий рівень автоматизації та комп’ютеризації. Де праця робітників використовується на обслуговуванні автоматики та на заключних операціях регулювання, що значно знижує собівартість. Такий рівень роботизації українським підприємствам навряд чи потрібний, особливо коли безліч незайнятих рук. А ще велика кількість інвалідів. Підприємства інвалідів – невеличкі та досить специфічні. Інша річ коли на великому підприємстві мало не половина робітників – інваліди. Сучасні технології, якими здавна володіє Україна, дозволяють створити робочі місця для інвалідів як в механообробці, так і в складальницькому виробництві. Такі підприємства можуть створюватись по одному на область чи район і забезпечуватися першочерговими інвестиціями.
– Ремонтопридатність продукції українського виробника має відповідати меті створення і шляхам збуту-продажу товару. Та розповсюджуватись на всі товари довготривалого користування.
– Збут-продаж товарів. Зазвичай збут товару має здійснюватися шляхом прямого чи дистриб’ютивного продажу. В тім числі і з використанням електронного продажу з використанням Інтернету. Та все ж дедалі частіше український споживач схиляє виробника до відвантаження продукції в обмін за сплату щомісячних (щоквартальних) відсотків доходу, переважно протягом всього терміну експлуатації товару.
– Ціноутворення переважно складається з собівартості, надбавки та ПДВ. Але у випадку відвантаження за відсотки доходу ціна може бути збільшена вдвічі, чи навіть втричі під час визначення розміру відсотків. На українському та країн СНД ринку слід постійно відшукувати методи зниження собівартості або вести ретельний облік витрат.
– Гарантія-сервіс – невід’ємні поняття. Переважна більшість українських виробничників прагне зменшити термін гарантії та дистанціюватися від сервісу. Хоча ринок вимагає робити все з точністю до навпаки. Вихід – в стажуванні представників дистриб’ютора на підприємстві виробника. Та активне надання уваги кожному зверненню з боку споживачів.
– Безвихідь виробничників – у несприйнятті більшістю керівництва підприємств маркетингових стратегій. У мріях про великі обсяги виробництва при відриві від реальних шляхів залучення капіталовкладень, особливо на державних підприємствах, у знеціненні інтелектуальної праці, недооцінці ролі інновацій.
– Нема кращої реклами, ніж гарний відгук споживача. Нема гіршого, ніж недовиконання умов поставки чи контракту, особливо коли споживач схильний довірі до тебе.
– Український виробничник має мати тісний контакт зі споживачами. Приймати участь у семінарах потенційних споживачів. Вести взаємне листування чи діалоги. Бути активним в розвитку плідної співпраці.
Висновки:
Українські виробничі підприємства далекі від маркетингу, часто-густо вовтузяться на межі виживання, проїдаючи залишки основних фондів. І фактично відірвані від сучасних ринкових проблем та досі не оправилися від навали імпортних товарів.
Не всі пророцтва корифеїв маркетингу відповідають дійсності.
Українські ринкові партнери знаходяться у стані самоізоляції. Ніхто не наважиться взяти на себе участь у створенні справжньої компанії по розробці і впровадженню нових товарів на існуючих підприємствах із залученням інвестиційних капіталовкладень.
Дуже низький рівень інноваційної діяльності на підприємствах. Знецінено інтелектуальну працю, нема фахівців для чіткого відсіювання невдалих рішень та пошуку привабливих інноваційних.
В керівництві вітчизняних підприємств мало підготовлених топ-менеджерів, здатних на засадах традиційного маркетингу згуртувати та скоординувати роботу підрозділів і служб.
Ринкова етика досі ще не увійшла в службову діяльність як рядових фахівців, так і керівництва.
Шлях вперед не в «латеральному» маркетингу чи «латеральному» мисленні, а в філософському осмисленні довколишнього середовища, широкій інновації і залученні капіталовкладень.
Україна відзначила 10-річча «незалежності». Що сталося з нею? В Україні беззастережно хазяйнують Світовий банк і МВФ, на кожному кроці ростуть нові інститути, що готують маркетологів. Нас готують до ринку. Понад десять років я працюю в службі маркетингу на державному підприємстві по випуску радіоапаратури. Неодноразово стикався зі щойно вирощеними «спеціалістами» з маркетингу, їх викладачами. Що знають вони? Вміють рахувати прибуток і рекламувати. І знають головний постулат винайденої на Заході «науки» – маркетинг: «покупця треба так зацікавити моїм товаром, щоб він думав, що саме цей товар йому потрібен, що без нього він жити не може». Товаром же в ринку є все: продукція сільгоспвиробника і промисловця, любов, душа і навіть матір (і земля). Прилавки наші завалені різною радіоапаратурою. На кожному кроці закликають до поширеного у всьому світі «ефірного радіомовлення». Інтернет сповіщає про підготовку до новітнього світового досягнення – цифрового радіомовлення на довгих, середніх і коротких хвилях, що дасть якість звуковідтворення на рівні сучасних УКХ радіоприймачів. Не думайте, що цифрове задоволення Вам обійдеться дешево. Захід любить гроші. Та в середині 80-х років в СРСР на сторінках «Радіо» з’явилися перші публікації по синхронному детектуванню при радіоприйомі на середніх хвилях і в проводовому (найдешевшому по затратах) радіомовленні з високою якістю прийому. Про нього замовчують, використавши ідею для цифрового. В цьому ефективність власника на новітні технології і засоби виробництва, на інформацію і прибуток. В цьому ідеологія «вільного» (від совісті) Заходу. Цю ідеологію нам нав’язують…
До Великого Жовтня 1917 року в світі панувала і правила ідеалістична буржуазна ідеологія. Та віра в краще майбутнє дала світу інший погляд на історію. Створення першої в світі держави трудящих започаткувало переможний поступ нової матеріалістичної пролетарської ідеології, що дав надзвичайно високий імпульс в світовому русі вперед, до комунізму. За роки Радянської влади було збудовано матеріальну базу і, головне – виховано людину матеріаліста, людину комунізму. З усвідомленням цього розпочата Перебудова, сенс якої – здолати протистояння в суспільстві, нав’язане боротьбою ідеологій. Ця боротьба йде й досі, після «холодної війни», в ефірі і на сторінках газет, в магазинах і на базарі, в сім’ї і в душах кожного. Та дух матеріаліста не зламати! Віра в світле майбутнє людства, в комунізм, в рай для людини праці переможе.
Сімдесятирічний переможний крок матеріаліста дав світу велике Знання, хоч і не всі новітні досягнення радянських вчених і науковців відомо широкому загалу в силу їх стратегічної значущості. Усвідомлення краю протистояння, межі самознищення спонукало до Перебудови. Нетвердість віри в Комунізм тягне нас в забуте минуле. З 80-х років минулого століття світ стоїть, топчеться на порозі комунізму, чекає доки ми, українці, дійдемо примирення між заходом і сходом у власній «незалежній» державі. Доки ще нам «на власній шкірі» проводити досліди власної зневіри в омріяні ідеали добра і справедливості?
Суттю руху вперед до кращого є єдність і боротьба протилежностей. В ній вищий сенс «боготворіння». Роман минулих цивілізацій «Про бога Ісуса» відзначив своє двохтисячоліття. Боязливість невідомого як страх перед укусом змія збудоване релігією в образі Зла. Віковою історією доведено, що добро перемагає зло. Істинна доброта – ознака людини праці, людини творця. Вона в її душі. Не розуміючи поняття «душа» люди знову потяглися до Бога, до його проповідників, до церкви. За «відкупленням гріхів» людина, що страждає, шукає розради. Душа ж – це гармонія самосвідомості (усвідомлення свого знання, морального обліку і інтересів, ідеалів і мотивів поведінки, цілісної оцінки самого себе як чутливої і мислячої істоти, як діяча), або простіше – душа то є любов. Життя, рух синтезу і розмноження, для людини зіткане з випадковостей. Більшість не знає їх законів. Кожний, з випадковостей, робить, в силу неусвідомленої необхідності, свої висновки, а на їх підставі виводить власні закономірності своєї долі. Релігійна передначертаність з упованням на «милість божу» декому «допомагає». Та людина – мислитель, творець знаходить відраду в колі друзів. А за їх відсутністю, на сьогодні, їй не допоможе навіть Бог. Бо розрада коштує дуже дорого. І несуть останнє, під тягарем важкої праці, необізнані, зневірені до церкви… І дере греко-католицька церква, авангард католицизму на споконвічній землі православних русинів, «сім шкур» з кожного пастиря. Католицизм – це «кожний виживає поодинці». Що ж спільного між унією і православною церквою. Трактування Бога як святої трійці, зрозуміти поняття якої неможливо без усвідомлення поняття «святий дух», сенс якого в звичайній бесіді отця з сином, при якій від старшого до молодшого передаються і погляд, і поведінка, і мова в вустах. В той же час уніатські священики стверджують, що Бог – то є деякий абсолют (незалежний, необмежений). Матерія (безмежна множина любих властивостей, зв’язків, відносин і форм руху) ж як і Всесвіт безмежні. Трактування ствердження «необмежений необмеженого» таке ж абсурдне, як і вислів «біліший за біле» чи «чорніший за чорне». Якщо нема абсолютного, то нема й бога. Якщо ж він є, то це людина, може і в образі Ісуса, як твердять православні, у крайньому разі не його, Ісуса, намісник, а звичайний пастир, що вважає себе рабом божим. Та «все в світі відносне» як стверджує загальна теорія відносності Великого Ейнштейна. Життя – це смерть (Ф.Енгельс) і не може бути вічного життя. Народжуються і вмирають зірки, народжуються і вмирають комахи, час життя так само відносний з розмірами об’єкту і умовами життя.
«Спочатку було слово»… Ні! Хтось мав його висловити, бо ідея і матерія – єдине ціле, ідея це теж матерія.
Доленосність України, української сім’ї працелюбних народів, сім’ї освічених батька і матері, сім’ї жінки і чоловіка, прагнучих щастя своїм дітям обумовлена історією, часом. Миролюбність українця, що століттями горбатив спину на чужого і свого пана, висвітлена в творах видатних митців: Котляревського, Лесі Українки, Тараса Шевченка, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Бориса Олійника, вражає своєю національною гордістю. Ця гордість – гордість революціонера і борця, гордість трудівника ще чекає всесвітньої слави перемоги над собою. Бо наше глибоке падіння, наша розруха, наше зубожіння – в нас самих, у втраті почуття гідності під навалою закордонного «хламу» на наших прилавках, під тягарем включеного «на всі оберти» механізму задурювання західної ідеології. Наша повага до жінки-матері, жінки-трудівниці «раптом» померкла під навалою західної моралі, західної зневаги до «слабкої статі». Раптом всім захотілося багатства, грошей і нічого не робити, кинувши напризволяще жінку-матір із своїми діточками, відсторонивши її від продуктивної праці, від політики. Зупинено рух в подоланні проблем сім’ї, почастішали «бесіди» чоловіків із чаркою, дедалі більше стає одиноких «сильних» жінок, матерів, виховательок, інженерів, науковців, красунь.
Нас тягнуть в Європу, в стан загарбників. Невже нас нічого не навчила історія народів світу. Одні жили за рахунок колоній (Англія, Франція, Іспанія і Португалія), інші гнобили сусідів (Австро-Угорщина, Польща, Німеччина), вікінги (скандинави) – грабували набігами з-за моря і північних лісів перших і других. Миром «помазані» православ’ям русини йшли до інших з миром. З миром йшов Суворов за Альпи, допомагаючи поневоленим братам-слов’янам Болгарам та Югославам. З миром прийшли радянські слов’яни й в Афганістан, та Америка нав’язала їм війну з маджохедами і талібами. То чому ж нам не живеться з Братами й Сестрами і так кортить до «цивілізованих» експлуататорів, які навчені Великим Жовтнем і змушені були «соціалізувати» свої суспільства. З усвідомленням власного «я», творячи для себе й інших, ми разом здатні дати світу значно більше, ніж можемо в нього запозичити.
Наша доля не в ринку з його зубожілою мораллю, мораллю здирництва й облуди, шахрайства і свавілля приватного власника. Наш шлях із соціалізмом кращого зразка, з оплатою за працею, із цілеспрямованим курсом на зменшення долі важкої ручної праці, з рівноправ’ям між чоловіком і жінкою, і саме за таким рівноправ’ям, в єдності і боротьбі протилежностей, наше майбутнє, прогрес і добробут суспільства.
Ідеї комунізму живі. Як би не опорочували їх західні «голоси», їм жити і перемагати. Вивчаючи потреби людства й задовольняючи їх найдешевшим шляхом (бо все геніальне – просте, а значить й дешеве), знімемо ж скоріше шори гіпнозу від західного маркетингу й дизайну, творимо ж для себе й людства справжні цінності добра і високих технологій, в набутті яких немала доля праці українських науковців й інженерів на теренах великого Союзу.
Може пора всім оговтатися, матеріалісту і православному об’єднатися проти чужеземної навали, всім миром взятися за відбудову набутого, зробивши висновки із славнозвісного «одобрямсу», укріпитися в вірі у справжнє майбутнє – соціалізм і комунізм (рай на Землі для трудящих).
Персональний сервіс та вже майже забуті традиції:
Нав’язані українським споживачам західні моральні і економічні традиції передусім пов’язані з пропагандою західного взірця сервісу, заснованому на прихованій експлуатації споживача, при цьому він вважається абсолютно незграбним. Зовні це обумовлено занадто широкою номенклатурою застосованих комплектуючих, в тому числі дрібносерійного виготовлення, для обумовлення зростання ціни сервісних послуг, а також начебто кращою компактністю, зручністю, дизайном…
Традиційно в Україні ремонт обладнання виконувався цеховими електриками, лабораторіями КВП та ЧПУ, широко розвиненою мережею електро- і радіомайстерень, чисельними ремонтними підприємствами.
Комунальні служби, екологія та техногенні катастрофи:
Хоч за вікном ХХІ століття, та стандартами житлового будівництва нас тягнуть у ХIX-те. Досі основним джерелом тепла і енергії є спалювання енергоносіїв. Переваги трансформації мережної напруги змінного струму у житловому будівництві ніяк не узгоджуються із значно вищим рівнем небезпеки змінного струму порівняно із постійним та сучасним рівнем розвитку силової електроніки, до того ж в Україні серед будівельників майже нема фахівців, знайомих з надто економічними композитними електричними нагрівачами, що використовувалися збройними силами СРСР. Існуючий в Україні монополіст у галузі утилізації відходів – Державна корпорація „Укрекокомресурси” фактично не займається розвитком і впровадженням біохімічних систем очистки каналізаційних викидів.
Електроніка в Україні:
Чвари між урядовцями України і Росії з приводу енергоносіїв затьмили декому очі з приводу відкритих на сьогодні широких можливостей інтеграції між підприємствами електроніки, електротехніки і радіотехніки України, Білорусі і Росії. Проте доцільним в першу чергу – є розвиток складального виробництва приладів з використанням елементів силової електроніки не за західною схемою, а за власною з підбором вузької ланки „ідеальних ключів” (мається на увазі широке застосування у різних за призначенням приладах одних і тих же електронних приладів). Доречним є – й широке нарощування виробництва сонячних батарей.
Приміський та міський транспорт в Україні:
Такі привабливі і признані багатьма пасажирами львівські тролейбуси, як і весь електротранспорт в Україні побудовано за схемою використання одного-двох тягових колекторних електродвигунів, карданів і силової електроніки виробництва Чехії чи Китаю, в той час як жодне підприємство України досі не може їм запропонувати мотор-колеса на базі вентильного реактивного двигуна через інформаційну відірваність України від широкодоступних розробок у цій галузі росіян і прагнення неодмінного отримання дивідендів від власних розробок українських науковців, зациклених на конфіденційності. От і снують по містах і селах маршрутки і таксі, руйнуючи екологію України жахливими викидними газами і ядовитими присадками від неправильної утилізації закордонних моторних масел.
ПРОПОЗИЦІЇ:
Прийняття за основу у житловому будівництві концепції „автономного будинку”повною відмовою від використання природного чи зрідненого газу із внутрішньо-будинковою мережею пониженого постійного струму з ліфтами на базі вентильних реактивних двигунів і біохімічними реакторами каналізації
Запровадження і нарощування виробництва в Україні батарей паливних елементів та сонячних батарей
Запровадження і нарощування виробництва в Україні мотор-коліс, в першу чергу для міських і приміських тролейбусів
Широке делегування повноважень господарського управління державними підприємствами та ВАТ обласним державним адміністраціям з метою створення під їх егідою прибуткових Соціальних заводів і підприємств, запровадження нової Української концепції освіти через корпоративне об’єднання на підставах економічної доцільності підприємств різних форм власності
Запровадження трирівневої системи оплати праці у всіх ланках виробництва і послуг.
От і сталася приватизація Укртелекому та маркетинговий аналіз стану якості послуг, що надає населенню така потужна структура, як ПАТ „Укртелеком” свідчать про значні проблеми керівництва в галузі перспективного прогнозування розвитку підприємства. Існуючий стан викладання у вузах України такої нагальної в ринкових умовах дисципліни „маркетинг” приводить до того, що його сутність зводиться до констатації факту рівня конкурентоспроможності тої чи іншої існуючої послуги. В той же час, відсутність у існуючих маркетологів Укртелекому знань про стан розвитку галузі електрозв’язку в СРСР, Україні і Росії, відірваність від новітніх розробок Одеського НДІ радіомовлення, фактично поставили вітчизняну радіопромисловість на коліна. Як і передбачалося, у радіоефірі сьогодні панує FM-радіомовлення, де працює імпортне передавальне обладнання. Стабільність аудиторії трансляційного радіомовлення в контексті пропагування розвитку української мови і української пісні свідчать про недбале ставлення в Україні як до ефіру, так і до української слухацької аудиторії. Відірваність Росії від єдиного на теренах СРСР Одеського НДІ радіомовлення змусили її шукати своє місце у стандарті DRM цифрового радіомовлення. В той же час розробки інституту в галузі радіоприйому із синхронним детектуванням у трансляційному радіомовленні та на середніх і коротких хвилях кінця 80-х років минулого століття відкривали широкі перспективи розширення мережі, випуску і нарощуванню виробництва сучасних багатофункціональних і простих, нескладних для виробництва і дешевих для споживачів, стереофонічних «радіоточок». Приймачі радіомовлення синхронного детектування у своїй схемі мають мінімум намотувальних елементів та для передачі і відтворення стереосигналу не потребують декодерів, а через використання довгих ліній зв’язку – і антен. Проста методика трансляції стерео сигналу застосуванням прямої модуляції бокових полос несучої сигналу дозволяють створити парк новітніх стереоприймачів на середніх і коротких хвилях, як альтернативі DRM-стандарту, який занадто дорогий для пересічного слухача. Тому, плануючи прибутки ПАТ «Укртелеком», в першу чергу мав би мислити не про гроші, а про споживача, про цілі «українізації», шляхи здешевлення витрат на її реалізацію і про відновлення вітчизняної радіопромисловості. Можливо й держзамовленням.
СПОЧАТКУ БУЛО СЛОВО, ЧИ ЛІТЕРА?
Та попри все їм передувала людина, нова людина, створена еволюційним кроком розвитку людства минулої доби. То чого варта Катерина, від освіти, що за роки Незалежності звела у Турці, на Львівщині, двоповерховий «чурак» із білим біде у туалеті, й іномаркою на подвір’ї, бо розжиріла від частих гостин по родичах, що оселилися у США, і яку розпирає гордість, що її учні – на Майдані. Бо вдаючи із себе Катерину ІІ (Імператрицю Всієя РУСІ, німкеню, Екатерину Вторую), з легкістю маніпулюючи СЛОВОМ, вже давно мала б навести лад у Державі, ніж мандрувати по світах, лежачи на пенсії, зароблену важкою працею вчительки, що вчила тому, у що не вірила сама. Тому й учні її здобували освіту юристів, медиків та журналістів, оплачувані на Заході професії, але не потрібні в Україні. То ж добре, коли є чим торгувати на базарі чи мести на вулиці. То ж вибору нема: у гастарбайтери чи на Майдан, бо дух господаря-власника більш притаманний селянам Середньої та Східної України, колгоспів вже нема і майно їх розкрадене, а до самоорганізації у селянські спілки тутешнє населення не схильне, адже великий «частокол» стоїть як між хатами, так і в душах. Бо мало хто, навіть серед комуністів, пам'ятає про три складові напрямки побудови комунізму, за програмою 22-го з'їзду, часів Хрущова М.С.. А відтак й поспішає вивести на «революційній хвилі» до владного олімпу тих, кому «ідоли західного світу», по серцю, ближче. Чи може дбати про людей той, чия професія – мордобій, та й ще з пристрастю, бо за це Америка платить великі гроші. Обливши брудом того, хто по молодості, аби не виділятися серед односельців, зривав з дівчат хутрові шапки, ми дружньо виводимо вперед рейдерську команду «батьківщини», що прагнула захопити цементний завод у Балаклаві, аби мати надприбуток, звівши будинки «новітнього села» (за так і не прийнятою упродовж п’яти років Державною комплексною соціально-економічною програмою «Новітнє село – через децентралізацію трудових ресурсів регіону») у лічені дні, надати це житло кожній родині у довічний кредит, із довічним, за спадковістю, відшкодуванням його вартості. Це – в кращому випадку. І хоч варто думати лише про гарне, не виходить з голови дивний збіг. Левова частка майданівців виросла попри залізну дорогу, бо на залізниці і платили більше, і одяг давали (робочий чи уніформу), і проїзд, на курорт, безкоштовний… Та щойно завершивши приватизацію «Укртелекому», влада проголосила приватизацію «Укрзалізниці». Мало що дві третини працівників Укрзалізниці вже скорочено, з репродуктора електрички постійно чути, що через збитковість приміських перевезень 30% зупинок поїзда буде ближчим часом скорочено: добре як поїзд буде зупинятися там хоч інколи, але крокуючи по шпалах колією північної ланки Одеської залізниці, з біллю у серці спостерігав покинуті колодязі й напівзруйновані станційні споруди колишніх полустанків. То й не дивно. Що і кого возить «Укрзалізниця»? Адже 20 тонні фури дорогами України з Європи на Схід йдуть мало не колонами. У зворотньому напрямку переважно порожняком. А залізниця? Працює сама на себе, чи на того, хто прийде після «демократії» за «Батьківщиною», а від так – розбудовується. Тож на Захід пів ночі один за одним йдуть товарняки по 60 вагонів, переважно цистерни і вагони із сипучими матеріалами. Де раніше курсували нічні приміські пасажирські поїзди, тепер ходить лише денний, польського виробництва, рейковий автобус «PESA» (зроблений за тою ж схемою, що і «HYUNDAI», і ДЕЛ-02) до величезного сучасного млина на ст.. Павлиш, навпроти занедбаного порожнього комбінату хлібопродуктів, що колись виготовляв корма для худоби. А далі – довгі кілометри електрифікованої колії із новими вітками, попри які по ночах, прямо з коліс, розвантажується зерно і розвозиться по занедбаних сховищах попри трасу, де нема паркана, тільки нічний сторож та собаки, і жодної хати довкола. А назустріч, на Схід, тільки но і йдуть самісінькі електровози, везуть додому поодиноких працівників вузлової станції Користівка, через яку у 10.30 та о 21.00 на шаленій швидкості проноситься дизель-електропоїзд «HUNDAY», і треба відійти не менше як на 2 метри від платформи, щоб тебе не затягло попід колеса поїзду. І де ніхто не бачить, як попри село із низенькими хатками початку ХХ століття, із великим машинним подвір’ям місцевого фермера-хлібороба, йдуть перед світанком на північ один за одним швидкі пасажирські поїзди. Тож не дивне, що дорослі хлопці бавляться вдома у комп’ютерні мережеві ігри чи то гонки, а в позашкільній освіті фактично нема технічних гуртків, а на виробництвах чекають інвесторів, хоча вони вже десятиліття чекають від нас ініціативи, бо ніхто в Світі не проплачує 20-ти тонний контейнер комплектуючих передоплатою, а щоб реалізувати свою продукцію при такій кількості комплектуючих (а їх мільйон) потрібне стратегічне мислення, нестандартні рішення і винахідництво, ось тільки на Заході нам у цьому нема помічників. Адже світова кооперація спрямована на отримання надприбутків, а тому й не дивне, що першими кроками «нової влади» було скасування «утилізаційного» податку та вихід із СНД, адже мало хто в Україні знає, яку силу у Світі відіграють юридичні терміни інтелектуального права, такі як «франшиза», «бренд» і т.п. І мало хто звернув увагу на претензію Німеччини щодо слова «хліб» у ЮНЕСКО, як суто національного надбання. Адже достатньо їм «привласнити» цю назву, і як мінімум 90% вартості хлібобулочних виробів ми змушені будемо їм сплачувати за право навіть його виготовлення, за законами СОТ. А от щоб ще й їсти – то це велике питання. (Достатньо свіжих наочних прикладів, щодо червоного хреста на машині швидкої допомоги чи то торгова війна за словосполучення «Советское шампанское»). І це при тому, що Україна і Казахстан – найбільші світові експортери зернових. Тож не дивно, що мешканці віддалених карпатських сіл, на кордоні із Польщею і Закарпаттям, у захваті від закордонних речей, щиро підтримували Майдан, надоюючи від корови лишень 3 літри молока за добу, бо введені в оману політиками при виборах, як то: «Президентом має бути той, хто відчуває біль людей». А Юля, після спектаклю із «хворобою», ставши на шпильки й скинувши ритуальну косу (хто ж у Європі підтримає «українку з косою» на підборах).
Чи не настав час ВІДКИНУТИ МАСКУ БЛЮЗНІРСТВА і нарешті ПОЧАТИ САМИМ СОБІ БУДУВАТИ МАЙБУТНЄ, адже початковий фундамент майбутнього в нас давно закладений, а з капіталістичним експериментом треба закінчувати, бо не тих «друзів» нав’язують українцям Кличко, Тягнибок, Ляшко і Тимошенко. Всенародне оприлюднення проекту «Хутора комплексної забудови» за концепцією Новітнього села завдяки братнім українцям Криму і Кубані, які протягом століття обороняли південні кордони величної держави, створили умови для швидкого підйому з руїн наших сіл та селищ через поточне, конвеєрне будівництво хутірських комплексів, й оснащення їх тим, що зробимо самі для себе, тобто «на совість». Тож настала пора хоча б подивитися довкола, надихнутися піклуванням про себе (звикши для себе, своїми руками, робити якісно, багато з нас звикли цінувати своє, як тільки його в нас купили, бо так вабить нас іноземна пачка цигарок (де табак помішано із тютюном), як нема поруч того близької, спорідненої душі. «Давайте жити дружньо», як закликає вусатий герой мультика, хоча б у вагоні електрички чи дизель-поїзда. Хто ж крім нас перетворить салони приміських вагонів, що більш нагадують хлів, у комфортабельні поїзди, кращі за «PESA» і «HYUNDAI», на кшталт оспіваної В.Івасюком і С.Ротару «Червоної рути» – угорського дизельпоїзда Д1 випуску 1964 року, із дубовими різними пакетами сидінь із обтягненими зеленою шкірою підголовниками, чим салон скоріше нагадував зручні купе, де за дружньою розмовою пролітав час, й не відчувалась відстань, бо за бажанням можна було пройти у буфет переднього вагону, згадка про який збереглася на південній гілці Одеської залізниці, де курсує синьо-жовта п’ятивагонна «Рута», виготовлена 1974 року. Чи не випадково, на пл. Утішне, зліва підсів колишній астрофізик, і розмова пішла про зірки, типу Сонця. Тож, з’ясувалося, що така зірка, «або схлопується, перетворюючись у чорну діру, чи зривається з новою силою, збільшуючись у розмірах, що і є ознакою еволюційного поступу». Звідси витікає, що передумовою еволюційного стрибка вгору є позитивний розвиток людства в начертаному Творцем прагненні руху до світла, теплу душі й гармонії, тобто до «комунізму», як передумови позитивної еволюції особистостей, склад характеру й карта життєвого шляху яких від народження визначені рухом планет і світил галактики (див.. «Астрология наших дней»). А тому, нам у цьому русі не потрібні «політичні поводирі», а потрібна віра у любов Божу, і бажання відчути власну силу здобути собі й іншим кращу долю. Достатньо правильно висловлюватися Державною Українською Мовою, хоча б у інтимній розмові люблячих сердець поєднанних коханням (див. аналогічну статтю на форумі «Української правди», електронної газети, заснованої Георгієм Гонгадзе).
З аналізу причин збитковості приміських перевезень в Україні, а це явище не має нічого спільного із світовою практикою, витікає: достатньо возлюбити себе й сусідів, що поруч із Вами у салоні поїзда, і Ви знайдете час, місце й можливості докласти власних зусиль аби наступного разу ця ж поїздка була більш комфортна, а в салоні б панувала гармонія душ. З такої точки зору варто зазначити, що основними складовими збитковості приміських перевезень існуючими електропоїздами є:
1.– велика енергоємність колекторних електродвигунів постійного струму при значних комутаційних втратах, особливо при виникненні дугової іскри між ламелями колектора;
– відсутність рекуперації електроенергії при гальмуванні через використання гальмівних резисторів, за посередництво яких надлишок енергії просто розсіюється у довколишнє середовище;
– спосіб регулювання швидкості зменшенням намагніченості якоря знижує коефіцієнт корисної дії електродвигуна,
2.-ніхромовим ТЕН-вим обігрівачам салонів вагонів та місць загального користування притаманний низький коефіцієнт теплопередачі, навіть при використанні разом із ними вентиляторів;
– робота ТЕН-ів у діапазоні високих значень температур (понад 400 град.С) супроводжується сухістю повітря, створюючи пасажирам певний дискомфорт, особливо із малими діточками; до того ж, характеризується низькою надійністю, часто перегоряють і потребують систематичних замін, що, в умовах інфляції, потребує іще додаткових фінансових резервів;
3. відсутність у вагонах вхідних терміналів, а у продажу – єдиних проїздних документів (особливий обліковий тип квитка), через прагнення керівництва і їх фінансових установ до отримання готівки, що періодично створює прецеденти виникнення конфліктів: як між контролерами і пасажирами, так і при обліку готівки касами, з-за існуючого унеможливлення достовірного обліку.
А дизель-поїзди типу ДПЛ чи ДЕЛ, де привід колісних пар вагонних візків забезпечують асинхронні двигуни електричної трансмісії, стандартні технічні рішення з використанням обігрівачів із ТЕН-ми, в умовах Карпат із значними перепадами висот, а через це – низькими швидкостями на гірських перегонах, нанівець зводять як спроби опалити салон, так і дотриматися необхідного графіка руху. От і стоять «мертві» два дизель-поїзда ДЕЛ-02 на території Одеського локомотивного депо, і у ДЕЛ-02, Коломийського депо, постійно виходить з ладу електронний модуль (точніше: однокомандний перетворювач частоти із векторним способом регулювання, в якому хоч і нелінійна крива розгону-гальмування, та все ж мало чим відрізняється від способу із жорсткою залежністю співвідношення напруги живлення електродвигунів приводу до вихідної частоти. Де ж взяти необхідний тягловий момент сили, коли в науковій літературі чітко прописано, що такий привід (асинхронний) має ефективне використання тільки на великих швидкостях. До того ж вихідна напруга генератора, із дизельним приводом, при малих швидкостях теж мала, а обігрівні ТЕН-и живляться саме від цього ж генератора. Який, поважаючий себе пасажир, сяде у такий поїзд, як тебе зустрічають холодом. Всі ці проблеми вирішуються одночасно, прийняттям для рухомого складу дизельпоїздів та електропоїздів і технічних рухомих одиниць єдиного, безпечного, рівня напруги, як для акумуляторних батарей (і генераторів їх підзарядки), так і двигунів приводу колісних пар, що мають бути виконанні у варіанті електромашини типу SRM, або, російською, за автором: «вентильний індукторно-реактивний двигун». Наявність у монографії ГНЦ РФ ЦНИИ «Электроприбор» ґрунтовних методик розрахунку такого двигуна дозволяє його виготовлення вже сьогодні, і здійснити технологічний стрибок у галузі приміських перевезень вже цього року.
