– Це ми, тiтонько! – вiдповiла Ольга i мiцно обiйняла у вiдповiдь вже не- молоду жiнку. – Ми тобi подарунки з мiста привезли, хотiли зайти пiзнiше.
– А зараз ми йдемо до магазину, – сказала Катруся, – щоб скупитися на борщ.
– Рiдненькi моi, – сердешно сказала тiтка Надiя, – та який борщ, ходiмо до мене. Ви либонь втомленi з дороги, зараз гарненько повечеряемо.
– А у вас борщ на вечерю? – з цiкавинкою в очах запитала Катруся. Хоча була лише четверта година, а у тiтки Надii це вважай, що вечеря.
– Нi, дорогенька моя дiвчинко! – тiтка Надiя взяла Катрусю на руки i понесла у подвiр'я, – в мене гаряченькi варенички.
– Ура! Я обожнюю варенички.
– Ольго, люба! А ти чого, як не рiдна? Ходiмо!
– Тiтонько, та незручно нам! – трохи невпевнено сказала Ольга i не зрушила з мiсця. – В тебе своеi роботи хватае.
– Нiчого не хочу чути! Ви моя сiм'я, крiм вас в мене нiкого не мае, – сумно вiдповiла тiтка Надiя, – ви – то моя найкраща робота. На хвильку обидвi жiнки замовкли, а потiм з Катрусею на руках рушили до будинку. Тiльки-но сiли за стiл з гарячими вареничками, як Ольга заголосила:
– Тiтонько, я ж забула Олеговi подзвонити, телефон в автобусi сiв. Я зараз швиденько додому збiгаю.
– Добре, доню бiжи, – вiдповiла тiтка Надiя, – за Катрусю не хвилюйся. Ми знайдемо заняття правда, квiточко?
– Так, – з повним ротом вареникiв вiдповiла Катруся. Тiтка Надiя з любов'ю погладила по голiвцi дiвчинку.
А Ольга вже помчала додому, iй було страшенно незручно, адже за весь час вона навiть не згадала за Олега.
– Алло, любий! – швиденько проговорила Ольга, – у нас все добре.
– Олю, я хвилювався! – трохи незадоволено вiдповiв Олег, – я стiльки раз тобi дзвонив, але твiй телефон був поза зоною!
– Вибач, батарея сiла! Як ти там?
– Вас нема лишень день, а я страшенно сумую! – вiдповiв вiн. – Олю, давай додому. Хочеш знайдемо тобi заняття i нiколи буде сумувати.
Принцеска не знала, що вiдповiсти, адже Олег дуже рiдко дiлився своiми почуттями. В бiльшостi вiн був людиною дiла, а не слова.
– Олеже, ми тiльки-но приiхали, дай менi тиждень, – промовила в трубку Оля i почула сумне мовчання у вiдповiдь.
– Добре, – врештi-решт вiдповiв Олег i поклав трубку.
Нi, вiн не образився, Олег був не з тих чоловiкiв, котрi ображаються на дрiбницi i постiйно з'ясовують стосунки.
Коли Ольга з Катрусею зi звичайного села переiхали у велике мiсто, Олег зробив все, що вони вiдчували себе комфортно. І, дiйсно, це було кохання, нешалене i непристрасне. Їх любов була iнакшою, наче зустрiлись двi рiднi душi, якi дуже довго шукали один одного.
Тож Ольга нi на хвильку не сумнiвалася в Олеговi, просто часом вiдчувала, що пливе по течii, що звикае до роскошi, звикае бути вдома i чекати чоловiка, звикае жити без мрii та без натхнення. Тому i приiхала в село, щоб зрозумiти свое власне життя i вирiшити, яким шляхом йти. Коли Оля вийшла з будинку потихеньку темнiло, з розмовами i роздумами час швидко минае, тож треба спiшити до тiтки Надii.
Потихеньку на село спустився вечiр, на небi запалали яскравi веснянi зорi, в деяких двориках грало тихенько радiо. Золота молодь, що не виiхала до мiста, збиралися на лавочках, того гляди з рiзних куткiв села доносився дзвiнкий смiх.
Ольга з Катрусею повертались додому вiд тiтки Надii, маленька вже трохи куняла, втомилася за цiлий день, але своiми маленькими рученятками намагалась нести разом з мамою торбинку. Тiтка передала рiзноманiтноi всячини: домашню курочку, картоплину, цибулинку, бурячку.
– Тiтонько, ну на що ви стiльки нам всього надавали? – з тихою вдячнiстю питала Ольга.
– Поговори менi ще, – Надiя з любов'ю грозила пальчиком Ользi, наче маленькiй дiвчинцi.
– Дякую, люба ви наша! Щоб ми без вас робили, – сказала Ольга на прощання, – завтра чекаемо вас на обiд.
– Буду, обов'язково! Добранiч, моi квiточки. Тож дiвчата рушили додому, смiшно сказати, пройти через хату, так близько. В першу чергу, Ольга швиденько застелила нову постiль у спальнi.
– Мамусю, а давай поп'емо чайку? – запропонувала Катруся i не дочекавшись вiдповiдi, побiгла на кухню.
– Добре, мое сонечко! Ольга нагрiла води на газовiй плитцi, швиденько дiстала мед i сухi гiрськi трави, залишились ще з того року, i заварила запашного чаю. На хвильку на кухнi поселилися умиротворена тиша, часом Ольга помiчала, що Катруся вiдчувае оточуючий свiт не як дитина, а як доросла. От i зараз замiсть тисячи дитячих питань, маленька спокiйно пила чай з якимось справжнiм задоволенням.
– Доню, ти не жалкуеш, що ми приiхали в село? – наважилась запитати Ольга.
– Що ти, мамо, я дуже щаслива! В мiстi менi страшенно не вистачало наших гiр i полонин, я сумувала за Мусею, Стешком i тiтонькою Надiею.
– Добре, дiвчинко моя! – сказала Ольга з полегшенням, вона завжди намагалася чути свою власну дитину, без оцих ось стереотипiв: "я-мати-ти-донька-ти-мусиш-мене-слухатись". Часом дiти розумiють бiльше нiж дорослi, бо вони живуть набагато простiше за нас. Не вигадують проблеми i просто радiють життю. – Катрусь, ходiмо до ванноi кiмнати, почистимо зуби i будемо спати.
– Добре, мамусю! А казочку розповiси!
– Звичайно. Дiвчата швиденько почистили зуби в старенькiй ваннiй кiмнатi, переодягнулись в пiжами i запригнули в постiль. Ольга почала розповiдати казочку Катрусi, коли дiвчинка мiцно притулилась до мами i прошепотiла:
– Не сумуй, моя люба! Все буде добре. Ольга мiцно поцiлувала доньку i нарештi дiвчата поринули у солодкi сни. Ось так i закiнчився цей насичений день.
Частина 3
Коли Ольга сказала, що хоче поiхати в село погостювати, Олег в душi вiдчув полегшення, хоча сам не мiг собi в цьому зiзнатись. Вiн вiдчував, що Ольга з кожним днем вiддаляеться, нема нi сварок, нi суперечок, лиш сумний погляд. Вона залишалась все ж такою прекрасною, але наче хтось забрав сяйво з коханих голубих очей. Чоловiк мав за плечима невдалий шлюб i десятилiтнього сина Сергiя, колишня дружина Марина жила за кордоном. Тож спiлкування з власним сином було нечастим, але фiнансово Олег повнiстю забезпечував свою дитину.
Смiшно сказати, але Ольга нiколи не цiкавилася фiнансовими можливостями чоловiка, знала лише про хорошу роботу на фiрмi, про дорогу машину в гаражi, про квартиру в якiй вони жили i яка дiсталась у спадщину. Тож Олег нiколи не розповiдав, що е спiввласником туристичного холдингу. Хоча за рiк спiльного життя подружжя не виiжджало за кордон, та це й зрозумiло: в свiтi панувала страшна пандемiя, добре, хоч час вiд часу могли сiм’ею поiсти морозива в кафе, сходити в кiно та погуляти по мiсту.
Оля стала для чоловiка справжньою знахiдкою, якщо можна так сказати. В цьому, напевне, i був сенс життя: приходити втомленим пiсля роботи i вiдчувати нiжнi обiйми коханоi жiнки, яка не пред’являе претензiй, коли чоловiк затримуеться на роботi, яка просто любить, з якою можно i поговорити i просто помовчати в комфортнiй тишi.
Господи Боже, а ночi, та за такi палкi i шаленi ночi можно пiв життя вiддати. Оля була пристрасною i водночас нiжною, вона завжди вiддавала себе без остачi. В життi Олега було багато жiнок, знайомих на одну нiч i просто коханок, але тiльки не такоi, як принцеса. Інколи вечерi, коли Катруся вже спала, подружжя сидiли на кухнi i пили вино, про щось розмовляли, про щось мовчали, Несмiтний дiлився планами, а жiнка розповiдала про своi мрii.
– Олег, я дякую тобi за наше життя, – вiдверто сказала Ольга, – цей рiк промайнув, як одна хвилина.
– Але, – сказав Олег i притулив до себе жiнку, – менi потрiбна ти щаслива i усмiхнена.
– Втомилась я у мiстi, – почала принцеска, – не звикла до розкошi i звикати не хочу, адже прийшла до тебе гола й боса, на все готове.
– Гола ти менi дуже подобаешься, – засмiявся Олег, але прекрасно зрозумiв, що Ольга говорить повнiстю серйозно. – Коли я був перший раз одружений, то у моеi дружини на першому мiсцi були грошi, – почав вiн розповiдати про минуле, – а вже потiм родина. А я в погонi за достатком не чув i не бачив нiчого довкола, одна машина змiнилась на iншу, з’явилась нерухомiсть, пiшов кар’ерний зрiст i грошi, грошi. А одного разу ввечерi я повернувся набагато ранiше, нiж зазвичай, а Марина добре проводила час з iншим чоловiком.
– Менi шкода, – промовила Ольга, – що так трапилось. Зрада – це боляче, зрада близькоi людини – це болючiше в декiлька разiв.
– А менi не шкода, – Олег з нiжнiстю виводив рiзноманiтнi узори на долонi дружини, – тодi я б нiколи не зустрiв тебе.
– Що було потiм? – запитала жiнка. Перший раз за весь час, що вони разом, чоловiк вперше почав розповiдати за колишню дружину, зазвичай вiн цю тему нiколи не пiднiмав.
– Далi все було, як по сценарiю фiльму, – продовжив свою розповiдь Несмiтний, – розлучення, звинувачення мене у всьому, що не придiляв уваги, що заробляв мало грошей. Марина вимагала половину майна, але я купив квартиру на iм’я сина в Чехii, саме там захотiла жити вона. І кожного мiсяця вiдправляю кошти для Сергiя. Марина непогана мати, то ж за це я спокiйний. Бачимося декiлька разiв на рiк, коли вони прилiтають в Украiну, коли я лiтаю до Праги.
– Але чому ти хоча б не телефонуеш сину? – iй як одинокiй матерi в минулому було це не зрозумiло.
– Сергiй не по роках дорослий хлопчина, ми з задоволенням проводимо час разом, коли бачимось, але Марина вийшла замiж в Чехii. І Роберт, ii чоловiк, непоганий мужчина, який одразу налагодив контакт з Сергiем.
– І тому ти не хочеш заважати, – продовжила замiсть чоловiка дружина.
– Саме так! – вiдповiв вiн, – можливо, це неправильно, але, в першу чергу, це наше рiшення з Мариною. Я хочу, щоб мiй син рiс в повноцiннiй родинi, хоч i без мене.
– Я зрозумiла, – сказала Ольга i наповнила келихи вином, – ти все робиш правильно. Додати було нiчого, кожна людина щоденно робить якийсь вибiр, i жодна жива душа не в правi цей вибiр засуджувати.
– Коли пандемiя вiрусу закiнчиться, Сергiй прилетить з Чехii i ви з Катрусею з ним обов’язково познайомитесь.
– Буду рада, – щиро мовила Ольга, i це була справжнiсiнька правда, адже Олег зi всiею душею прийняв Катрусю, як рiдну, тому i вона зможе добре ставитись до хлопчика.
– Олю, я щасливий, що ти не така, як Марина, що не цiнуеш грошi над усе, якщо тобi важко займатися будинком, давай знайдемо хатню робiтницю, – запропонував Олег.
– Ти не розумiеш, – почала пояснювати жiнка, – справа не в хатнiй роботi, яка не складае для мене тягара. Найбiльше слово, яке описуе моi вiдчуття це – нудьга.
– Добре, бери кредитку i нумо по магазинах, – почав пропонувати Олег, – чи на йогу якусь, багато жiнок у захватi вiд цих занять. Можно було б полетiти кудись, у Європу чи Америку вiдпочити, але в час пандемii не варто ризикувати, хоч i багато людей, якi проводили час за кордоном, так i проводять далi.
– А ти розумiешся в заняттях для жiнок, – трохи iронiчно прокоментувала Ольга. – Добре, я подумаю над твоiми пропозицiями. Жiнка вже не стала сперечатись, Олег нi слова не сказав за роботу для неi, вiн звик, що завзвичай жiнки заможних чоловiкiв люблять бiльше вiдпочивати. Звiсно, не всi i не завжди, але переважно так. Тож вона стала порушувати цю тему, вже пiздня нiч, а вранцi вставити готувати снiданок, якщо Олег перший не приготуе. В них не було якогось розподiлу обов’язкiв, чоловiк просто сильно любив свою дружину, i своiми силами намагався зробити ii щасливою. А Оля це бачила i цiнувала, i розумiла бажання Олега все контролювати i все вирiшувати, такий вiн вже був.
– Кохано, ходiмо спати, – прошепотiв чоловiк i вiдставив пустi келики з вином. – Я сьогоднi говорив, що дуже тебе люблю?
– Нi, не говорив, – вiдповiла Ольга.
– Тодi я краще покажу. Олег, як пiр’iнку, пiдняв струнку дружину i понiс у спальню, щоб в котрий раз показати, як сильно вiн ii любить.
Частина 4
Чотири роки потому
Олег Несмiтний закохався в Олю с першого погляду, якщо можна так сказати, в тридцять п'ять рокiв. Вiн приiхав до Синегiру зовсiм раптово, хотiв оцiнити мiсцевiсть, подивитись на землi, послухати людей. А дiло було так: Олег приiхав до села на два тижнi, арендував кiмнату у приемноi тiтки Надii, вимкнув телефон i насолоджувався спокоем.
– Любчику, нумо до столу! – позвала Олега тiтка Надiя, саме стояла пiзня весна, було тепленько, тож обiдали на вулицi пiд квiтучою яблунею.
– Тiтко, ну на що ви так виготовляете, – Олег обвiв рукою повнiстю заставлений стiл запашною iжею.
– Так Оленька моя з Катрусею повиннi зараз прийти, – голос Надii бринiв нiжнiстю, – тож пообiдаемо гарненько. З самого початку, як тiльки-но тiтка Надiя побачила статного гарного Олега, вона зрозумiла, що чоловiк вiн непростий, але сердце добре мае. В його карих очах плескався гострий розум, нiс був трохи бiльший за прийнятi стандарти краси, а мiцний пiдборiдок видав вольовий характер.
Ольга прийшла на подвiр'я тiтки Надii веселими кроками, за одну руку тримавши Катрусю, а в iншiй запашний м'ясний пирiг. Перед очима Олега стояла чорнява дiвчина, худенька з яскраво-голубими очима, а волосся, Господи Боже, хiби ще зосталися жiнки, якi мають таке довге волосся.
– Я Ольга Квiтка, сусiдка тiтки Надii, – вона протягнула руку Олеговi для рукостискання, – а ця маленька бiлява красуня, моя донечка Катруся.
– Я Олег Несмiтний, квартирант тiтки Надii, – чоловiк посмiхнувся i потиснув руку у вiдповiдь Ользi, а потiм повернувся до маленькоi дiвчинки, – приемно познайомитись, маленька принцесо!
– Ну добре, любi моi! – сказала тiтка Надiя i обвела всiх оком, – а тепер ну-мо за стiл. Олю, давай пирiг я порiжу. Гостi потихеньку повсiдалися, i так вийшло, що Несмiтний опинився бiля Квiтки. Але нiхто не вiдчув збентеження, це був наче сiмейний обiд в мирнiй i комфортнiй атмосферi. Олег розповiдав за мiсто, а дiвчата за село, часом, лунав веселий смiх. І якось слово за словом, Олег з Ольгою обмiнялись телефонами. А потiм прийшов вечiр, Катруся пiшла с тiткою Надiею дивитися мультики.
Вони залишились удвох Ольга заварила каву, мала слабкiсть таку – обожнювала цей напiй.
– Скiльки цукру? – запитала вона.
– Одну ложку, – вiдповiв вiн, а потiм був ненавмисний дотик чи, може, навмисний, хто його знае. І розмови про усе на свiтi: про життя, про людей, про любов. Олег провiв рукою по гладкому волоссю Ольги i зачарованно подивився в ii голубi очi:
– Вибач, – сказав вiн i продовжив торкатись до волосся, – я мрiяв про це весь обiд. А вона лишень мовчала i танула, i не знала що сказати, вже й забула, коли останне таке було. Хоча, по правдi сказати, такого нiколи не було. Навiть з батьком Катрусi, який був першим i единим чоловiком в життi Ольги, поки вiн не дiзнався про вагiтнiсть i не зник, тож вона чотири роки вже сама. І нiжний дотик Олега став для жiнки, наче перший снiг взимку, такий же несподiваний i радiсний. А ще були вечiрнi зорi, такi яскравi i веснянi, i спiв пташок, i гомiн молодi по селу, i вони такi вже майже закоханi. Вiн мiцно-мiцно обiйняв ii:
– Господи, ну звiдки ти така взялася? – прошепотiв Олег на вушко Ользi, – я думав вже таких немае на свiтi.
– Не знаю, – тихенько вимовили ii вуста. Вона й справдi не знала, що це таке i як за один день знайомства можно так зачаровано дивитись в чоловiчi очi. Ольга одразу зрозумiла, що Олег заможна людина, одна машина на подвiрi тiтки Надii чого тiльки коштувала, одяг, який на перший погляд був доволi простим, але дорогим, i незабутнiй легкий аромат парфумiв, що витав бiля нього. Одне тiльки вона не могла зрозумiти, як такий чоловiк зупинився у простiй хатi тiтки Надii, вiн наче створював iллюзiю простоти навколо себе. І ця мужнiсть у купi з палаючим поглядом i щирою усмiшкою заполонили всi думки, вона не знала, що з цим робитим. Але страшенно хотiла хоч ненадовго побути бажаною жiнкою для такого чоловiка.
Частина 5
З того Ольгиного "не знаю" почалась iсторiя неймовiрного, нереального кохання сiльськоi дiвчини i заможного чоловiка iз мiста. Олег бачив, яка пануе бiднiсть навколо, але нi поглядом, нi словом не дозволив собi якихось образливих висловiв. Несмiтний ще не знав, що приваблюе жiнку вiн сам, чи його грошi, але це не хвилювало його до того часу, поки серце при поглядi на бажану жiнку не почало стукати трiшки швидше. Олег не вiрив в кохання з першого погляду, але з кожним днем йому хотiлось бiльшого саме з Квiткою.
Кожного ранку Несмiтний приходив до Ольги додому, вони пили улюблену каву з бутербродами, потiм блукали в лiсi, iздили в гори на стареньких велосипедах. Квiтка не соромилась анi свого будинку, анi простоi iжi, анi звичайного одягу, кожен сам робить свiй вибiр. Олег дорослий, серйозний чоловiк, а Ольга, хоч i сiльська жiнка, але, дiйсно, гарна, розумна, харизматична. Вона не шукала кохання, хоча в селi були вiльнi чоловiки, але i без почуттiв не хотiла, нi зустрiчань, нi сiм’ю.
Квiтка нiколи не полишала доньки, вона одразу показала Олеговi, що iх двое i вони завжди разом. Хоча iнколи Катруся не хотiла гуляти з ними та бiгла до тiтки Надii.
– Мамусю, давай швидше збирайся, – голосила малеча пiд спальнею, – вже Олег випив двi чашки кави, а ти ще не зiбрана. Катруся називала чоловiка по iменi на прохання самого Олега.
– Я готова, – сказала Ольга. Вона була прекрасна, довге розпущене волосся разом з вiночком створювали образ лiсовоi мавки, а сукня по п'яти кольору iндiго, яку подарувала подруга з мiста, доповнювала образ. Олег хвильку мовчав, лиш iв очима прекрасну принцесу, а потiм сказав:
– Не речi прикрашають жiнку, а жiнка речi! Це про тебе, Олю.
– А я, я красуня? – запитала бiлявка Катруся. Дiвчинка покрутилась, демонструючи червону спiдничку i срiблясту кофтинку. Оля заплела донечцi коси з яскравими стрiчками, тож маленька виглядала, як справжня принцеса.
– Зiронька, ти прекрасна, – ласкавим голосом промовив Олег, – сьогоднi всi чоловiки будуть менi заздрити, адже зi мною справжнi красунi. Дiвчата весело засмiялись, вони збиралися на сiльський ярмарок з нагоди Великодня. До центра Синегiру сходились люди, приiздили жителi рiзних сiл, хто продавав рiзноманiтнi товари: дерев'янi поробки, саморобнi прикраси, сушенi гриби, пасхи, яйця, домашню птицю i всiляку випiчку, а хто приходив гарненько скупитися, адже в цей день цiни були нижче через свято. Ольга не хотiла йти на ярмарку через плiтки, якi вже рясно ходили по селу. Адже Олег був мужчиною видним, а жiнок одиноких чимало. Та й мiсцевi хлопцi невдоволено вiдвертали обличчя вiд Ольги, вважаючи ii продажною шкурою. Але всi жителi села прекрасно знали характер принцески, вона була спокiйна i тиха, коли ii не зачiпати, в iншому випадку Ольга могла поставити на мiсце кривдникiв. Коли жiнка повернулась в село вже вагiтною, то вислухала чимало плiток за спиною, тож вже дуже давно перестала перейматися за такi дурницi. А сьогоднi, побачивши в очах Олега захоплення, Оля не пожалкувала про свое рiшення йти на ярмарку.
– Ходiмо скорiше! – Катруся нетерпляче потягнула за руки дорослих. Тож вони втрьох швидкими кроками вирушили до центру села. Все було, як завжди: грала украiнська музика, стояли палатки, весело бiгала малеча. Бiля криницi, на лавочцi, наче королеви сидiли баба Параска та тiтка Одарка, вони пильно слiдкували за всiм i за всiма. Адже на наступний день потрiбно розповiсти чимало цiкавих звiсток з елементами фантастики.
– Ой, Парасю, ти подивись, хто прийшов! – Тiтка Одарка тикнула пальцем в Ольгу, – та ще й з городським.
– Ага, не встиг чоловiк наших жiнок побачити, як ця видра його вже захомутала, – вiдповiла Параска.
– А я тобi казала, що Ольга тiльки прикидаеться тихонею, а , насправдi, мисливиця за чоловiками, – продовжила свою думку Одарка, – наших не захотiла, а на багача з машиною накинулась.
– Ну нiчого, люба, – сказала бабця, – ми при першiй нагодi вiдкриемо бiдному чоловiку очi. Олег наче вiдчув, що розмовляють про них, тому сказав:
