– Олю, хай Катруся побiгае з iншою малечею.
– Звiсно, – вiдповiла жiнка, – тiльки перед моiми очима i недалеко. Бiжи, сонечко.
– Ура, – закричала маленька дiвчинка i побiгла до своiх однолiткiв гратися на малесенькому майданчику.
– Олю, – звернувся до жiнки Олег, – ну-мо до криницi сходимо з поважними матронами привiтаемось.
– Може, не треба! Ти ж знаеш, це найпершi плiтарки в селi.
– Треба, Олю, треба, – рiшуче сказав Олег i мiцно взяв ii за руку. Впевненими кроками молодi люди пiдiйшли до поважних жiнок.
– День добрий, дiвчата, – сказав Олег i щиро посмiхнувся.
– Ой, любчику, ти нас зовсiм збентежив, – задоволеним голосом вiдповiла бабця.
– І вам доброго здоров'ячка, дорогенькi! – сказала тiтка Одарка i ягiдним голосом додала, – приемно бачити, що нарештi наша Оля знайшла свое кохання. Стiльки рокiв жила сама, доньку без чоловiка народила.
– А ви чоловiк з мiста згодилися взяти безприданицю та ще й з дитиною, – додала бабця Параска.
– Справжня любов долае всi перепони, – заголосила Одарка i запитала, – так коли весiлля ви кажете? Обидвi плiтарки виглядали страшенно задоволеними, Ольга не знала куда дiтись, так iй стало незручно i трiшки соромно. Але Олег був дуже спокiйним i навiть посмiхнувся.
– Якi добрi люди живуть в Синегорi, – промовив вiн насмiшливо, – таку щиру турботу дуже рiдко зустрiнеш. На секундочку плiтарки сховали очi, але тiльки на секундочку.
– Весiлля вiдiграемо одразу пiсля згоди Ольги. На жаль, поки вона ще думае, – трiшки сумно добавив вiн.
– Як!
– Не може бути!
Плiтарки були в шоцi, не мiг такий видний чоловiк звати замiж просту селючку, ще й з дитиною. Ольга на хвилину не повiрила власним вухам, чи то був жарт Олега, чи просто вигадка, вона не знала. Лишень була вдячна, що поставив на мiсце плiтарок. А з усiм iншим вони розберуться потiм.
– Люба, ходiмо до нашоi маленькоi Катрусi, – сказав Олег i трiшки приобiйняв Ольгу. Бабця з тiткою аж роти повiдкривали i вже в головi стали складати скандальнi дрiбницi до цiеi сенсацii.
– Олег, – промовила Оля, коли вони вiдiйшли вiд плiтарок, – дякую, що заступився за мене, але з весiллям ти даремно сказав, – сумно добавила вона.
– Не хвилюйся, – вiдповiв вiн i нiжно торкнувся ii щоки, – поговоримо про це пiзнiше, наша Катруся вже зачекалась.
Та це була неправда, маленька принцеса гралась в ляльки з iншою дiвчинкою i навiть не згадувала за дорослих. Оля весь час пильно стежила за Катрусею, хоч малеча i була в двадцяти кроках вiд мами.
День, проведений на ярмарку, був наповнений враженнями: весела музика, танцi, гарнi люди в яскравих вбраннях, атмосфера добра витала у повiтрi. Оля познайомила Олега зi своiми подругами, це були дуже приемнi i щирi жiнки. Катруся з таким задоволенням проводила час, що навiть забула про обов'язковий обiдiшнiй сон. Вже ввечерi вони втомленi повертались додому, донечка заснула на руках Олега. Тож, коли дiвчинка солодко спала у своему лiжечку, Оля заварила трав'янистого чаю. Вони сiли прямо на дерев'яному порозi будинка i в повнiй веснянiй тишi пили смачний напiй.
– Олю, виходь за мене? – сказав зовсiм раптово вiн, – у мене таке вiдчуття, що я чекав на тебе все життя.
– Олеже, – почала Ольга.
– Не говори нiчого, – перебив вiн, – я буду ще тут тиждень, в тебе е час подумати.
– Дякую, – вiдповiла вона. Чи хотiла Оля сказати так? Хотiла всiм серцем. Чи боялася? Боялась дуже. Чи закохалась? Дуже, дуже закохалась.
– Залишся сьогоднi зi мною, – прошепотiла впевнено Ольга, – я хочу. Можливо, хтось змiг засудити ii, але жiнка вже три роки жила сама, не рахуючи вагiтнiсть. І вiд нестачi нiжностi болiло не тiльки сердце, болiло молоде i спрагле тiло. Можливо, завтра вона пожалкуе про своi слова, але сьогоднi Оля мрiяла про Олега. Лишень на хвильку iй хотiлось вiдчути себе коханою i потрiбною. Чоловiк у вiдповiдь нiжно поцiлував свою принцеску. Вiн взяв ii на руки i вiднiс в гостьову кiмнату, щоб не збудити Катрусю у сусiднiй спальнi. А далi був чоловiчий дотик до жiночого тiла, Оля вiддавала себе без остачi, забувши про все на свiтi. Ця нiч простягнула невидиму стежку вiд чоловiчого серця до жiночою душi.
Частина 6
Прийшов ранок. Весняний, нiжний, незабутнiй. Ольга вiдкрила очi i солодко потягнула руки вверх. Олега поруч не було, лише витав запах його парфумiв i це окрема тема. Адже в життi жiнки ще не було такого чоловiка, часом хотiлось стояти бiля нього i вдихати аромат хвоi з терпким миндалем, навiть с батьком Катрусi кохання сприймалось iнакше. У Ольги не було слiв, щоб описати нiч, проведену з ним. Цi прекраснi вiдчуття iй не забути нiколи.
– Привiт, принцесо! – Олег принiс каву у кiмнату i нiжно поцiлував у вiсок. – Що хочеш на снiданок?
– Я зараз швиденько встану i приготую сама. Оля поринулась злiзти з лiжка.
– Люба, дай менi побути сьогоднi справжнiм принцем i приготувати нам снiданок.
– Ми з Катрусею полюбляемо млинцi, – з усмiшкою промовила блакитноока красуня. Ну, а нащо вiдмовлятися вiд такоi заманливоi пропозицii. Ольга по натурi своiй була простою жiнкою, без усiляких заморочок.
– Завдання отримав, – засмiявся Олег, – iз задоволенням виконаю. Чоловiк вiдправився на кухню, загримiли каструлi, робота закипiла. Було ще зовсiм рано, десь сьома година, Катруся спала, а Ольга насолоджувалась смачною кавою в лiжку. В такi моменти жiнка завжди подумками дякувала Боговi, за доньку, за дiм, за це життя i ароматну каву. Оля потихеньку встала, заплiла коси, одягнула звичайнi спортивнi штани i кофту. Вона була такою в повсякденному життi без макiяжу i в простому одязi. І саме ця буденна звичайнiсть покорила Олега, вiн не мiг зрозумiти, як в цiй тендiтнiй принцесi одночасно живе сильна жiнка i маленька дiвчинка. Але кохання не вибирае мiсце i час, просто одного разу воно приходить i поселяеться в серцi часом назавжди, часом нi.
– Якi апетитнi запахи витають, – Ольга зайшла на кухню i з задоволенням вдихнула аромат свiжоi випiчки. – Не знала, що ти вмiеш готувати.
– Ти багато чого про мене не знаеш, – загадково вiдповiв Олег i поставив на стiл тарiлку з апетитними млинцями, – знаеш, вперше за довгий час менi комфортно i тепло з жiнкою. В мiстi я живу лишень роботою, не до приготування iжi, з ранку i до пiзнього вечора в офiсi, iм рiдко i швидко в якихось ресторанах.
– Так залишайся, – сказала Ольга, впевнено дивлячись в очi Олеговi.
– Принцеско, що ж ми будемо робити тут? – запитав вiн сдвинувши брови, – на що жити?
– Не знаю, – честно вiдповiла вона, – але ми щось вигадаемо.
– Олю, поiхали зi мною! – рiшуче сказав Олег, – я не обiцяю тобi золотих гiр, але зроблю все, щоб ви з Катрусею були щасливими.
– Ким я буду тобi в мiстi? – Запитала Оля i з'iла третiй млинець, розмови розмовами, а вiд гарного снiданку вiдмовлятися не варто. – Черговою коханкою гарного чоловiка? – добавили трохи насмiшливо Ольга, в те що вони з Олегом з рiзних свiтiв, це й так було зрозумiло. Пiсля одинокоi вагiтностi i життя вдвох з донечкою, жiнка дивилися на свiт без рожевих окуляр, i навiть ця нiч не могла вирiшити деякi суперечки. Тим паче, як би це не звучало, Ольга подарувала цю нiч в першу чергу собi i своему тiлу. Адже самотня жiнка мае право на стосунки з вiльним чоловiком, незважаючи на всi сiльськi плiтки.
– В мене лише одна вiдповiдь, – вiдповiв спокiйно Олег, – ти будеш моею дружиною, а Катруся донькою.
– Коли вiдiграемо весiлля? – iронiчно запитала Ольга, честно кажучи вона взагалi не приймала слова Олега на вiру. Вечiр, романтика, гарна жiнка поруч, чом би не затягнути в постiль через приемну фразу: "Ти вийдеш за мене?".
– Та хоч завтра вiдiграемо, поiдемо в район подамо заяву, придбаемо тобi плаття, – почав перераховувати чоловiк, – вiн пропустив iронiю Ольги повз вухiв i дуже по-серйозному почав планувати. Вiдповiдь Ольги повисла в повiтрi, прокинулася маленька Катруся i прибiгла на кухню.
– Млинцi, – iз задоволенням сказала малеча, – я iх обожнюю.
– Доброго ранку, сонечко! – Ольга нiжно поцiлувала донечку.
– Привiт, принцесо, гайда за стiл, – сказав весело чоловiк i придвинув тарiлку до дiвчинки.
– Катрусь, млинцi готував Олег, – сказала Ольга, – вiн знае, що ти iх полюбляеш.
– Ням-ням, – сказала Катруся, – навiть, краще нiж у мами! Залишайся з нами жити, будеш моiм татом! В кухнi на хвильку поселилась тиша, тiльки Катруся продовжувала iз задоволенням жувати. Першим промовив Олег:
– Сонечко, я дуже хотiв би стати твоiм татом.
– Але, Олеговi треба скоро iхати в мiсто, – додала Ольга, – вiн обов'язково приiде на наступний рiк.
– Це довго, – сказала Катруся i насупила своi свiтлi брiвки, – тодi ми поiдемо з тобою, – рiшуче додала дiвчинка.
– Я буду дуже радий!
– Але ти повинен пообiцяти готувати менi млинцi, – весело сказала Катруся.
– Обiцяю, – вiдповiв Олег i засмiявся разом з дiвчинкою.
– А мене ви запитати не хочете? – запитала Оля i зробила образливий вигляд.
– Нi, – нагло вiдповiв Олег i мiцно поцiлував жiнку.
– Ура! – радiсно крикнула Катруся, – тепер в мене е тато.
То був iх перший снiданок разом, i, звiсно, не останнiй. Любов Ольги i Олега тiльки-но розпрямляла крила, тiльки-но вчилася жити в iх серцях, але незабаром сталась неприемна подiя. В село приiхав бiологiчний батько Катрусi, деякi мiсцевi молодицi його знали i поспiшили повiдомити, що Ольга виходить замiж i iде в мiсто. Часом вiн сумував за нiжною i простою дiвчиною, яка дивилась на нього закоханими очима, а потiм просто поiхала в якесь дрiмуче село. Добре, що колишня подруга Квiтки Ірина повiдомила йому цю новини. Тож городський красень вирiшив приiхати, щоб вiдкрити очi майбутньому нареченому, та й взагалi побачити колишню коханку.
Частина 7
Сергiй Гордон був найпопулярнiшим студентом факультета журналiстики. Голубоокий, статний красень, мрiя всiх дiвчат, особливо простих i наiвних. Сергiй iздив на спортивнiй iномарцi i мав власну квартиру в центрi мiста, в цьому була заслуга заможних батькiв. Тож молодий хлопець проводив весь час в нiчних клубах i ресторанах, та iнколи для галочки приходив в унiверситет в пошуках прихильниць. Нiхто не вiдмiняв шаленоi харизми Сергiя i його везучостi, завжди в центрi уваги в колi таких же крутих студентiв. Але часом таке життя набридало хлопцевi i тянуло на щось нове i свiже.
Ольга Квiтка разом зi своею подругою дитинства Іриною Махно приiхали в обласний центр для навчання в унiверситетi. Дiвчата поселилися у гуртожитку, отримали книжки, познайомилися з групою та приступили до навчання. Дуже швидко промайнули чотири роки навчання, Ольга навчалась, як невiжена, з ранку до вечора в бiблiотецi унiверситету засiдала та статтi друкувала. Так iй подобалось навчатися, але багато сучасних студентiв не розумiли Олю, навiть цурались трохи. Занадто вона чесною була, простою, поважала викладачiв, отримувала гарнi оцiнки. Та ще й в онлайн-журналах пiдробляла, хлопцями не цiкавилась, до розваг зовсiм байдуже ставилась. Ще на першому курсi Ірина з Ольгою дуже товаришували i навiть разом жили в гуртожитку, але трошки пiзнiше шляхи дiвчат розiйшлися: одна вдарилась в розваги, а iнша в навчання. Квiтка не зважала нi на кого, вона впевнено йшла до цiлi стати професiйним журналiстом. І для цього у неi були всi риси: наполеглива, щира, з гострим розумом, i власним поглядом на усе на свiтi, до того ж гарна. Ольга завжди приваблювала погляди чоловiкiв, але вона не звертала нi на кого уваги, не вважала за потрiбним. Проте все ж була i у неi маленька таемниця, дуже iй був до душi хлопець один, який навiть не дивився в бiк Квiтки. Таемним коханням Ольги був Гордон. Та Сергiй не був би першим красенем в унiверситетi, якби не мiг розгледiти щенячий погляд будь-якоi дiвчини. Тож вiн вирiшив трохи повеселитися:
– Привiт, чорнява! – фривольно звернувся Сергiй до Ольги на однiй iз перерв. Вiн так близько пiдiйшов до неi, що вона забула, як дихати вiд хвилювання.
– Привiт, – тихо вiдповiла Оля пiсля хвилини паузи. Вона не знала, куди дiти погляд, до того вiн був гарним i впевненим у собi.
– Сьогоднi пiсля пар йдемо гуляти, – промовив вiн трохи насмiшливо, – буду чекати бiля першого корпусу, але недовго. Не чекавши вiдповiдi, Сергiй пiшов до своеi унiверситетськоi свити. А Оля не знала, що i думати. Чи хотiла вона пiти гуляти з ним? Та вона мрiяла про це декiлька рокiв! Тому вiдповiдь була й так зрозумiла.
Саме Сергiй пiсля тижня зустрiчань став першим чоловiком Олi, справжнiм коханням, як вона думала. Декiлька мiсяцiв дiвчина наче парила над землею, до того щастя переповняло ii легенi. Як раз завершилася сесiя, четвертий курс був закiнчений, диплом бакалавра отриманий. Оля не помiчала нiчого навколо, поки одного липневого ранку на тестi для вагiтних не виявилось двi полоси. І ось тодi рожевi окуляри розбились об сувору дiйснiсть.
– Люба, – якось по байдужому звернувся Сергiй до Олi, – ну залетiла, з ким не бувае. Ми з тобою дорослi люди. Я дам тобi грошей, i скорiше закiнчимо з цiею вагiтнiстю та й продовжимо далi насолоджуватися життям. Сергiй витягнув з портмоне декiлька купюр i поклав на стiл. А Оля просто мовчала, не знала, що сказати, а чи й взагалi треба було щось говорити.
– Тодi вже час, – сказала вона спокiйно. Не було нiяких iстерик, крикiв, звинувачень. Оля одразу вирiшила народжувати попри все на свiтi, тим паче диплом, який не який був отриманий. А мрiя про весiлля i справжню родину зачекають свого часу. Того ж вечора пiсля вiдходу Сергiя, Оля подзвонила мамi, яка була вже декiлька рокiв в Польщi на заробiтках i чесно все розповiла.
– Доню, я прийму будь-яке твое рiшення! – сказала спокiйно мати, – двадцять три роки- чудовий вiк для народження дитини.
– Люблю тебе, – прошепотiла Ольга, груди стиснула величезна любов до самоi рiдноi людини.
– Олю, я не зможу приiздити до тебе, але всiма силами допоможу фiнансово.
– Дякую.
– Тобi зараз дуже знадобляться грошi.
– Мамусю, багато не треба, – швидко сказала Оля, – я буду й надалi писати для журналiв. Тiльки треба провести iнтернет в село.
– Люба, а ти хочеш поiхати до Синегору? – запитала мама.
– Так, тiльки в село, – твердо вiдповiла Ольга.
– Доню, може знiмемо тобi квартиру у мiстi?
– Нi, мамо. Я хочу якнайшвидше поiхати звiдси.
– Олю, але ти ж там будеш зовсiм сама, – схвильовано сказала мати.
– Одна я буду тут, а в селi на мене завжди чекае тiтка Надiя, та i взагалi рiдний дiм е рiдний.
– Добре, – рiшуче сказала мама, – збирай речi i iдь. А батько дитини?
– Мамо, давай назавжди закриемо цю тему. Йому немае мiсця в нашому життi.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=69826531&lfrom=174836202) на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
